Богдан Кушнірик: про Австралію та творчість на чужині поета з Тернополя 

 Сучасні інформаційні технології допомагають легко встановити контакт навіть між різними континентами. Тож сьогодні скористаюся ними, аби поспілкуватися з Богданом Кушніриком – тернопільським поетом, членом обласного літоб’єднання, якого доля занесла аж в Австралію.

Австралія, на перший погляд, це – земний рай, де чистота і порядок

– Богдане Стаховичу, скажіть, як вас доля занесла так далеко від рідної домівки?

“Мій син 22 роки живе і працює в Мельбурні. Він часто запрошував мене погостювати. Я ж ніяк не наважувався, натомість приймав у гості його. Кілька років заважала нам побачитись пандемія, потім на нашу країну напав лютий ворог. Син попросив тимчасово прийняти біженку із Харкова – тещу його друга, з яким разом прилетіли в Мельбурн. Згодом дочка вирішила забрати маму до себе, але та боялася летіти сама. Син запропонував мені супроводжувати її, заодно погостювати в нього і підлікуватися. Але найголовнішим аргументом, який мене переконав, було велике бажання побачити онучку, якій уже вісім років”.

Чи можете коротенько поділитися своїми враженнями про те, яка вона – ця Австралія?

“Про цілу країну я не маю додаткової інформації, крім тієї, яку можна знайти в Інтернеті, бо мало де зміг побувати. Те, що я вже бачив, – це рівнина з річками та водоймами. Великі водойми огороджені колючим дротом, на сторожі – камери. Бо тут накопичується дощівка, яку очищають, знезаражують і подають у водопровідну мережу. Вода м’яка, не утворює накипу, досить смачна. Джерел і звичних нам криниць не бачив узагалі. Висотні будинки тільки в центрі міст, а навколо Мельбурна лише одноповерхові старі та двоповерхові сучасні. Місця під забудову дуже дорогі, тому всі, хто хоче мати свій будиночок, купують старенький, зносять і будують сучасний. Чи не кожна сім’я має, як мінімум, по дві машини, але заторів на дорогах майже нема.

Попри різкі перепади температур і жахливу спеку, яка частенько тут буває, Австралія мені подобається. Вона у мене склала враження вічнозеленої та квітучої. Одні дерева й кущі цвітуть, інші в той же час уже закінчують плодоносити. На перший погляд, це – земний рай, де чистота і порядок. А всі громадяни законослухняні”.

«Тут зовсім не заведено виставляти напоказ свою благодійність»

Чи підтримуєте стосунки з іншими українцями в Австралії? Які настрої панують зараз?

“За час війни в Україні Австралія прийняла приблизно 6000 наших біженців. Створені спеціальні центри українськими громадами для надання допомоги.

Ми тут постійно контактуємо із робітниками в Домах українців, разом відзначаємо свята, проводимо різні заходи, про які нас заздалегідь повідомляють. Я був уже на трьох мітингах, брав участь у святкових концертах, на яких читав свої вірші. Нам часто організовують екскурсії в музеї і у величезні парки, де можна побачити майже всю фауну і флору.

Я приятелюю з істориком, кількома вчителями української мови, священниками греко-католицької церкви і з усіма, хто ходить на безоплатні курси англійської мови.

Всі місцеві дуже добре інформовані про ситуацію в Україні та намагаються допомогти, чим можуть. На заходах збирають гроші для Міжнародного фонду української діаспори, який перетворює їх на зброю і все, що потрібне фронту. І хоч тут зовсім не прийнято виставляти напоказ свою благодійність, чув, що один із найбагатших австралійців Ендрю Форест під час візиту до України заявив, що готовий інвестувати в українську економіку мінімум 25 млрд дол. Саме він виголосив меседж, що одразу після перемоги до України ринуть всі світові бізнеси – це буде нова золота ера”.

Як вам там пишеться? Чи змінилася на чужині тематика ваших віршів?

“Пишу, як і вдома, тоді, коли приходить перша фраза. В основному, вірші про війну, про нашу історію і наші надії. Звичайно, я не міг не написати вірш-подяку австралійцям за їх допомогу Україні й українцям, який так і назвав – “Сенкю, Австраліє”.

Плануєте видавати збірку для австралійських читачів?

“З собою я привіз п’ять своїх збірок, віддав їх у бібліотеки українських громад. У мене просили ще, але я більше не мав. Домовились, що знайдуть гроші і надрукують для всіх бажаючих”.

Мову вже добре вивчили? Змогли би щось написати іноземною?

“Офіційною мовою в Австралії є англійська. Проте там вона настільки відрізняється від британської чи американської «версій», що я б назвав її австралійською. Різниця така велика, що американці австралійців іноді не розуміють. Місцеві майже кожне слово скорочують. Наприклад, пишуть «гуд монін!», а вимовляють «Моні!». Я вже казав, що ходжу на мовні курси, та учень у моєму віці вже не той, що в молодості… Куди мені щось писати англійською?.. Проте побутових слів і речень вивчив достатньо для того, щоб могти порозумітися з місцевими мешканцями”.

«При зустрічі тут вітаються усі з усіма…», але «сусід від сусіда відгороджений двометровим парканом…»

Чи можете назвати якісь австралійські звичаї або традиції, які вас здивували?

“Приємно здивувало те, що при зустрічі тут вітаються усі з усіма, навіть з незнайомцями – точно так само, як в наших маленьких селах (усміхається).

Попри те, що рівень злочинності тут незначний, сусід від сусіда відгороджений двометровим парканом або акуратно підрізаним живоплотом, бо всі дуже цінують приватність. Одна знайома українка мене і ще трьох наших запросила в гості до будинку дочки. Ми посиділи, поспілкувалися, навіть заспівали українських пісень. А потім Наталія скаржилася, що дочка її добряче висварила за це, бо у них не заведено гостей запрошувати в дім – тільки в кафе чи ресторан. Одного разу я спробував пожартувати з молодичкою, то вже мене висварила моя невістка: «Більше так не робіть!».

Вразили різні місточки й переходи, зроблені з переробленого пластику – надійно, практично, красиво. А ще австралійці можуть кілька годин витратити на пошуки різних акцій в супермаркетах. Але воно того варте. Я, наприклад, купив валізу за 4 дол. (повна ціна – 140), джинси – за 2 дол. Зекономлені гроші відкладають на покупку новенького авто”.

Під завісу розмови аж кортить запитати: з кенгуру вже «спілкувалися»?

“Знайшов водойму, де спеціально завезли коропових. Там ще різної водяної птиці дуже багато. Чаплі якісь дуже маленькі – у наших ноги довші. Є пелікани, чорні лебеді, баклани, дрібні качки і водяні курочки. У воді плавають черепахи, як великий рондель. Мав і неприємну зустріч. Коли рибалив, із трави виповзла гадюка – двометрова, бронзова. Красива… Але після її укусу людина помирає через 45 хвилин. Довелося шукати інше місце. В Інтернеті люблять жартувати, що в Австралії все намагається вас вбити, але це лише частково правда. Отруйних павуків, наприклад, лише два види, і ви навряд чи зустрінете їх, сидячи вдома. Одна з добре відомих нам істот, яку варто остерігатися, – сорока. Хто би міг подумати, але навесні, у так званий «сезон нальотів», ці птахи нападають на людей, атакуючи голови з висоти понад 80 метрів! А кенгуру та інших екзотичних звірят бачив у спеціальному парку”.

Відчуваєте тугу за домом?

“Коли довго перебуваєш далеко від Батьківщини, то починаєш сумувати за всім. За рідними, близькими, друзями, прогулянками Тернополем, улюбленою риболовлею. Тут дуже гарно, але все одно не так, як я звик за все своє життя в Україні. Тому планую повернутися. І сподіваюся на якнайшвидшу нашу перемогу”.