Ляльки-мотанки, віночки і вишивані сорочки…

Наталя  Лазор з Тернополя ще кілька років тому не займалася творчістю – ні у школі, ні в інституті, ні працюючи на роботі та виховуючи двох синочків. Хоча генетично вона була пов’язана з вишиванням. Усі її рідні – бабуся, тато, мама –  свого часу творили вишивані рушники, подушки, сорочки та блузки.

«Тато сказав, якщо вивчуся у політеху, вмітиму все»
Так воно й сталося. За фахом вона – інженер-технолог машинобудівних верстатів та інструментів. Після навчання у Тернопільській школі №15 та закінчення Львівського політехнічного інституту  Наталя Лазор  працювала на «Ватрі», потім – у готельному бізнесі. Каже, що навчання у політехнічному навчило її і лампочку закрутити, і дроти з’єднати, і колесо в машині підкачати, і з аквалангом занурюватися під воду.
Сама виховувала двох синочків – Івана та Максима. Нині вони вже дорослі. Обидва – комп’ютерні дизайнери. І у мами, як каже пані Наталя, «розв’язалися» руки. П’ять років тому вона зрозуміла, що не може не творити. Спочатку почала вишивати, згодом виготовляти ляльки-мотанки та українські віночки, прикраси для волосся, декоративні шпильки.
– Нині я є майстром народних художніх промислів, – каже Наталя Лазор. – І щаслива, що можу займатися тим, чим хочу і що мені подобається. Я творю і для людей, і для власної душі.
Плаття з рушників, які бабця вишила 100 років тому
Усе почалося з того, що пані Наталя вирішила  дати друге життя  старим рушникам з бабусиної скрині. Пошила з них для себе розкішне плаття. Його фото виставила в Інтернеті. І отримала чимало критики, мовляв, порізала рушники – понівечила долю. Сама ж народна майстриня  вважає інакше: дала вишиваним виробам шанс на друге життя. Її у цьому підтримали й інші вишивальниці та пошановувачки старовини, вважаючи,  що краще носити таке вишиття як оберіг, аніж, щоб його міль поїла.
З тієї ж скрині пані Наталя  дістала  цікаву картину, на якій вишито хрест в обрамленні троянд. Це вишиття  особливо цінне тим, що його прабабуся привезла з Сибіру, де була на засланні.  Романтичною  є вишивана картина  «Корзина з бузком».  Ці витвори прабабусі, розповідає жінка, трохи понищив час. Але, на щастя, значної реставрації вони не потребують і найближчим часом стануть окрасою Наталиної оселі.
Квіточка до квіточки – є віночок
Українські віночки пані Наталя виготовляє для співаків, танцюристів, а також для усіх бажаючих. Також з квітів вона творить шпильки, стрічки для волосся.
Наталя Лазор освоїла техніки вишивання хрестиком, бісером, змішану. Так майстриня почала творити рушники, сорочки, абсердаки, ікони. А вишиває… американськими нитками, які ще 30 років тому її родині надсилав дідусь з-за океану.

Наразі творить  два весільних комплекти – дві сорочки для синів і дві блузки для майбутніх наречених, а також два рушники. Виготовляє їх з великою любов’ю – на щастя, на долю…
Так само щиро, від душі створює майстриня ляльки-мотанки. Намотує, як каже, щасливу долю для тих, хто їх придбає. Так, нещодавно на фестивалі у Дітківцях Зборівського району одна пані  купила ляльку-мотанку.  Наталя Лазор помістила її у пакетик і була приємно здивованою, коли жінка вийняла її з нього і носила, як дитину.
Мисткиня виготовляє ляльок-жінок, ляльок-дівчаток, ляльок-чоловіків тощо. Усі вони – обереги. Інколи їй замовляють виготовити сім’ю з ляльок-мотанок, якщо у людини нема родини або є сімейні проблеми. Чи маму з немовлям, якщо жінка не може народити дитинку.
Часто пані Наталя  виготовляє ляльок-берегинь дому, ляльок-господинь із  сумкою. Чоловічі ляльки-обереги майстриня наділяє мужністю та  стабільністю.
Популярністю користуються ляльки-українки. Їх вбрання – з натуральних тканин, з елементами вишиття. Часто народній майстрині замовляють ляльок весільних нерозлучників, у яких  рушником зв’язані руки.
А ще нещодавно чотири дочки вирішили зробити сюрприз своїй мамі. Вони усі чотири народилися в один рік – Іванка на початку року, а Віра, Надя і Люба – в кінці року. Тепер через роки дівчата подарували мамі на день її народження  композицію з ляльок-мотанок, де вони усі разом.
В оселі пані Наталі завжди є до двох десятків ляльок-мотанок. Деякі знаходять нових господарів, але деякі – живуть тут постійно.
– Одній ляльці я змайструвала спідницю з моєї вишитої сорочки,- каже Наталя  Лазор ,- тепер я її нікому не можу її ні віддати, ні продати, вона моя.  Іншу ляльку-берегиню, мою улюблену, я нарядила у золотисто-оранжеві кольори. Вона, як осінь, розсудлива, несе на ринок вирощений врожай. Кольори золотої осені – ознака заможного та багатого життя.  Ця лялька просто виграє на сонці кольорами золота. І це осіннє багатство не лише є багатством матеріальним, а й духовним…
Галина ВАНДЗЕЛЯК