Три повстанці та зв'язкова Ганна

Розповідає Стефа Дяків: «Моя сестра, Ганна Миколаївна Дяків народилася на Хуторі Якубівка 20 грудня 1927 року у Бережанському повіті. – У батьків було 5 дітей: син Йосиф, 4 дочки – Оля, Ганна, Стефа, Софія.
Часи були складні і тривожні, Україна, в якій ми народилися і росли, трималася тільки в душах простих українців. Потрібно було відстоювати, боронити від польських, німецьких, а потім від московських загарбників. І наша сім’я стала на бік захисту своєї землі та своєї країни. Ми були дуже раді, коли наш брат Йосиф, живий і здоровий, навідувався додому, тому що більшість часу він проводив у підпіллі.
За вказівкою нашої мами ми зробити для брата схованку (криївку), де він би міг перебувати під час небезпеки, щоб навіть й сусіди його не бачили. Криївка була дуже примітивною, але в літню пору придатна для життя. Інколи Йосиф приходив із Василем Без коровайним. Сестра Ганна допомагала хлопцям як зв’язкова. До нас надходили вісті, що органи НКВC хочуть її арештувати. На подвір’я постійно навідувався майор Ковальов і запитував, де Ганна перебуває. Ми відповідали, що вона поїхала до Львова вчитися на кравчиню і чомусь не пише нам, як вона там влаштувалася.
10 червня 1951 року забрали маму, і повідомили, що дочка вбита: «Іди, полюбуйся, ось вона зі своїми бандитами під стіною лежить». Коли маму підвели до трупів, вона ледве не зомліла. Ганна була вся в крові, впоперек прострілена із кулемета. Але мама відповіла, що це не її дочка. Авсеєв завів маму до будинку і став катувати. Бив головою до печі, тримаючи міцно за волосся.
Під вечір прийшли мама з Козови чорна, як дорога, одежа порвана. А з глибоких ран ще текла свіжа кров.
Через кілька днів до нас прийшла одна з дівчат, що раніше навідувалась до Ганни й розповіла, як все сталося. Хлопці пішли до колійової хати, що біля с. Криве. Потім з їжею туди зайшла Ганна. Десь через півгодини з’явились енкаведисти. Зав’язався бій.
Через кілька хвилин під’їхала машина з військовими, хату оточили й наказали повстанцям здатися. Вийшла Ганна й відповіла, що повстанці не здаються.
Застрочив кулемет, Ганна впала, як скошена квітка. Хлопці підняли її тіло й затягли в хату. Хтось із повстанців вибіг з гранатою, але був вбитий пострілом в голову. Бій продовжувався до останнього патрона. Ось прізвища відважних повстанців, які полягли у с. Криве: Маланчук Адам Андрійович, псевдо «Довбуш», 1914 р. н., уродженець с. Куропатники; Набережний Іван Михайлович, псевдо «Мед», 1915 р. н. , уродженець с. Криве.; Пирожак Мирон Іванович, 1925 р. .н. , уродженець с. Уритви, що відносилось до Олесинської ґміни; Дяків Ганна Миколаївна, 1927 р н уродженка хутора Якубівка, що відносився до с. Олесине.
Із трагічною та героїчною смертю наш земляк Василь Подуфалий поставив на музику такі слова, які мені розказав колишній мешканець Кривого Олег Петрович Федорів:
Ой, у лісі при дорозі
Червоні рожі зацвіли
Там три повстанці молодії
Життя за волю віддали.
 
Їх було троє, тільки троє
мали й гранати й папашки
Вони не знали, що друг їх зрадив
Катам червоної Москви.
 
Кати хатину обступили
Кричать: «Бандери, руки вверх»
Хтось крикнув «Слава Україні
Ми не здамося, краще смерть…
 
З 21 на 22 жовтня 1951 року , маму та нас, сестер насильно вивезли в Сибір, забравши все нажите майно. У Сибіру мати померлина 96 році життя, переживши, мабуть, всіх своїх кривдників. Старша сестра Оля виїхала в Польщу, найменша Софія вийшла заміж і повернулася в Україну. А я залишилася в Сибірі.
Серце нашої мами постійно краялося за вбитими дітьми, за чоловіком, який передчасно пішов із життяіз-заважкої праці, за своєю хатиною та вишневим садом, а також зарозлогими українськими полями, на яких колоситься золота пшениця.
Ось така доля моїх односельців.
іван Кужда
. житель с. Великі Гаї Тепрнопільського району