Земля має бути джерелом достатку країни та відродження села

Чому світ так цікавиться українською землею? Чому нам нав’язують мантри про необхідність її продажу? Чому нам диктують умови та шантажують нас кредитами? Найкраща у світі земля при найбіднішому населенні автоматично стає предметом дешевого скуповування. А далі – перетворення її на засіб суттєвого збагачення.
По-перше, Україна – це чудове місце із прекрасним кліматом у центрі Європи. По-друге, наші родючі чорноземи у гармонії з помірним кліматом стануть джерелом надприбутків агровиробників. Не дивуйтеся, планета перенаселена, а світ відчуває дефіцит продуктів харчування.
І фальшиві заспокійливі слова окремих проплачених псевдоекспертів, що нашу землю ніхто масово скуповувати не буде (наводять приклад Польщі, Німеччини, Франції тощо), спростувати дуже легко : їхня земля набагато гірша, ніж українська, а тому й не цікава. А те, що всі «світові клани» вже впродовж десятків років мають одну мету – скупити українську землю – відомо давно. Саме тому найбагатші країни, такі, як Саудівська Аравія, Китай, Арабські Емірати, Ізраїль, країни Близького сходу сьогодні активно цікавляться нашою землею, шукають можливості взяти її в оренду та чекають на дозвіл скупити її.
Чи будуть українські фермери конкурентоспроможними? Навряд чи їм вдасться протистояти таким міжнародним фінансовим структурам, як МВФ, ЄБРР, «благодійний» міжнародний фонд Сороса «Відродження»… Саме вони через продажних та проплачених ними так званих «реформаторів», «експертів», громадських псевдоактивістів, гранітоїдів нав’язують нам меншовартість і необхідність створення ринку землі, що нібито дасть змогу долучити 100 млрд доларів інвестицій у село. Нащо тоді ці гроші селянам, якщо вони вже не матимуть землі? Адже інвестиції мають бути вкладені у виробництво. А землі – як основного засобу сільськогосподарського виробництва – у селян уже не буде!
Маніпулювання запевняннями про високі технології та надврожаї, які прийдуть у села разом з іноземцями-«інвесторами», спростовуються великими врожаями, які вже отримують українські селяни. Та й значним збільшенням експорту сільгосппродукції за кордон також.
Отож, чому земля має продаватися? Чому постало це питання? Для чого? Хіба від того, що, наприклад, продали  Львівський автобусний, він став краще працювати? Ні, росіяни викупили і порізали його на метал! Чи, може, із приватизацією горілчаної галузі збільшилися доходи до бюджетів? Ні, Чортківський горілчаний стоїть! Чи, може, із приватизацією «обленерго» та «облгазів» покращилася якість надання послуг, зменшилася вартість послуг? Ні, все якраз навпаки… І подібних прикладів багато!
Останнє рішення Європейського суду з прав людини щодо визнання мораторію на продаж землі протиправним, фактично є замаскованим тиском на українську владу, аби спонукати її прийняти рішення стосовно продажу землі. Такий крок ЄСПЛ є одним із пунктів загальної стратегії світових «кланів». Вони розуміють, що просто забрати землю не зможуть, бо ми будемо її боронити навіть ціною власного життя. Тому вирішили піти іншим шляхом – спробувати її скупити. Відповідно, спершу необхідно зробити її товаром. Саме тому придумали та нав’язали нам приватизацію. Отож, першою фазою їхнього «плану» було розпаювання колгоспів, розвал господарств, масова приватизація землі. Через обмеженість і непоміркованість люди розібрали ферми, розтягнули техніку, більшість якої згодом відправили на металолом. Прикро, що власниками землі вони стали, а господарями – ні. Працювати не хочуть, бо гадали, що відразу будуть отримувати надприбутки і жити, як голови колгоспів. Забули, що земля потребує не лише праці, а й знань і відповідальності. Отож, таке «господарювання» завершилося тим, що селяни перестали обробляти землю самі, здавали її в оренду агрохолдингам, продавшись за кілька центнерів з паю. Вони й не осмислюють, що на власній землі залишаються без роботи, села занепадають, а чужинці – отримують надприбутки.
Таки чином, закордонні «господарі» ставлять селян в умови безвиході, щоб змусити їх продати землю. І чекаючи на продаж цієї землі, вони заготували вже навіть не мільярди, а трильйони доларів. По-перше, проти них не буде конкурентоспроможним жоден український аграрій і навіть олігарх. А по-друге, варто взяти до уваги, що ці «клани» контролюють доларовий верстат і всю доларову масу, яка пізніше може «раптово» знецінитися.
Таким чином, державники повинні діяти за принципом, що сільськогосподарська земля, ліси, водойми мають належати не конкретній особі, а нації загалом. Ми маємо зберегти наші землі та передати їх нащадкам. Земля дає можливість створювати робочі місця для селян і має бути джерелом достатку родин і громад. А це означає, що нам, державникам, представникам органів місцевого самоврядування, необхідно:
– запобігти створенню будь-яких  умов для продажу с/г землі;
– не допустити створення ринку власності на с/г землю;
– попередити отримання земель особами, які не хочуть на них працювати, а мають на меті виключно спекуляцію.
З огляду на це, в мене є пропозиції, зафіксовані в моєму законопроекті:
– заборона суборенди с/г землі. Посередники, які не мають жодного відношення до землі, не повинні мати надприбутки, а села – бідніти;
– скасування та заборона будь-яких торгів (аукціонів) з права оренди на с/г землю. Інакше прості люди, які хочуть стати фермерами, не будуть здатні конкурувати з агрохолдингами;
– с/г землю мають надавати не у власність, а лише у користування (до 10 га) місцевим людям на тривалий термін і на таких умовах:
– юридична реєстрація (створення сімейних ферм);
– створення робочих місць;
– сплата податків.
А вже існуючим власникам земель чи їх правонаступникам, які не хочуть пов’язувати себе із сільським господарством, держава повинна дати можливість продати свою землю. Але право її викупу мають отримати лише державні структури: земельні банки або органи місцевого самоврядування, які згодом зможуть надавати цю землю у користування.
Слід зауважити, що саме я та інші депутати фракції «Блоку Петра Порошенка» першими виступили з трибуни Верховної Ради із заявою про недопущення продажу с/г землі ще у 2015 році. Моя позиція щодо цього є принциповою, послідовною, незмінною та обгрунтованою.
Я не претендую на загальне розуміння, але як державник уболіваю за нашу землю, українське село й  нашу Державу.
Олег БАРНА, народний депутат України