11.07.2022

Тернопільщина, Головне, Суспільство, Війна з рф, Поради і розваги

24 лютого виїхав до Києва. Від невідомості було страшно. На трасі Київ – Чоп у західному напрямку був суцільний затор протяжністю 400 км, що нагадував фільми про апокаліпсис.

25 лютого вже був добровольцем батальйону «Свобода», стояв зі зброєю на Оболоні. Укріпрайон створили швидко – упродовж дня. На вечір стало спокійніше, навіть попри звуки та спалахи віддалених «прильотів» десь на Подолі чи Шулявці.

З пересторогою вглядався в напрямку північного заходу – звідти мали йти орки. Затишніше почувалося від знайомства із патріотично налаштованими побратимами з цілої України. Специфічний гумор продукував щирий сміх. На третій-четвертий день стало зрозуміло, що столицю орда не візьме.

Лише тоді вирішив зізнатися мамі, що я в Києві. Фраза “Відлупити б тебе, що не зізнався” мене звеселила. Батьки прийняли сім’ю киян, і для мене це було гордістю, підіймало дух від усвідомлення єдності українців у боротьбі.

Незабаром з частиною нашого добровольчого батальйону «Свобода» з Києва переїхали на нові позиції – в Бровари. Пів дня метушилися добровольці, волонтери, пересувалася техніка. Там ми переобладнали естакаду на укріпрайон. Звістки про десятки тисяч українських чоловіків, які повертаються з-за кордону захищати Україну, зміцнювала гордість за націю.

Чергуючи на блокпосту, навчився з півслова визначати підозрілих, регулюючи величезний потік транспорту. Навіть траплялися громадяни ерефії, які після прискіпливої перевірки блідли і втрачали дар мови. На той час вже звиклося до віддалених і не дуже «прильотів» – їх уже сприймали як щось фонове…

Далі був нічний рейд невідомими дорогами в інкасаторському бусі і нові позиції в Баришівській громаді. Наш добробат йшов на північний схід від столиці як підсилення бригадам ЗСУ. Риття окопів, чергування, навчання… Багато нових термінів і абревіатур (РСЗВ, РПГ, ДШК, АГС, “Васильок”, ПРО, ПВО, ПТКР, ПЗРК…, а також їхнє ТТХ), освоєння роботи радіостанцій, квадрокоптерів, нічників, тепловізорів, турнікетів, целоксів… «Прильоти» ставали ближчими, тож виробилася інстинктивна здатність моментально знаходити і займати укриття.

В середині березня ми зайшли в Лукаші на північному сході Київщини. Більше тижня там утримували позиції. Розташувалися в місцевій школі. Орки були в сусідніх селах. Серед ночі нас розбудив перший «приліт», другий – за кілька метрів від місця ночівлі. Отримав легку контузію. Оглянувши двометрову яму, зрозумів, що разом із десятком побратимів народився в сорочці. Якби бомба впала на п’ять метрів ближче, я зараз цього не писав би.