Від Золотої Слободи – до золотого ювілею

2409Наприкінці закосиченої зеленим буйноцвіттям травневої заметілі свій воістину золотий, 55-літній ювілей зустрічає знаний на Тернопіллі талановитий організатор агровиробництва, директор ПАП «Агропродсервіс», заслужений працівник сільського господарства України Андрій Баран. За його патріотичну позицію, звитяжну працю і самовідданість хліборобській професії життя поставило йому аж дві п’ятірки. І це не випадково: вся його професійна дорога рясно встелена добрими справами, вагомими здобутками і може служити чудовим взірцем для наслідування молодими господарями щедроврожайної ниви.

Сьогодні шановний ювіляр – гість редакції, і ми поцікавились, чому саме життєву долю він пов’язав з хлібною нивою, адже не секрет, що перед ним відкривалися широкі двері великої науки…

– Ще з дитинства усі мої мрії були пов’язані із землею, тому що я родом із села, – говорить Андрій Степанович. – Батьки працювали у сільському господарстві. Тато більшу частину життя, аж до виходу на пенсію, очолював тракторну бригаду у моєму рідному селі Золота Слобода, що на Козівщині. Мама була бухгалтером у тому ж колгоспі. Тож і я вже у шкільному віці мріяв працювати на землі. Так воно й сталося. Після школи навчався у Тернопільському фінансово-економічному інституті за спеціальністю «Планування сільськогосподарського виробництва». Відразу після закінчення вишу (не мав жодної «четвірки» упродовж усього навчання. – Авт.), з 1982 року я ні на один день не зрадив сільському господарству. За направленням почав працювати у Самбірському районі на Львівщині. І хоч їхав туди на посаду економіста, тамтешній голова колгоспу призначив мене своїм заступником із тваринництва. Я завагався, мовляв, жодного стосунку до цієї галузі не маю. А він підбадьорливо кинув: «Нічого, навчишся». Після війська знову повернувся у це господарство. Там знайшов супутницю життя – Любу Іванівну, з якою тоді разом працювали.

Після одруження переїхали на мою малу батьківщину. Я пішов економістом у Мишковицьке господарство, але  кабінетна робота була не для мене. Завжди хотів бути ближче до землі, до ферми, що власне й становить сенс мого життя.

–  А коли ви поріднилися з «Агропродсервісом»?

–  Дорога сюди була непростою. 1995 року очолив господарство у приміських Байківцях. Тоді були надзвичайно тяжкі часи – борги із зарплати, різноманітні бартери, але нам вдалося зберегти господарство, колектив і землі в нас ніколи не лежали облогом. Далі три роки очолював Тернопільське районне управління сільського господарства. Однак, адміністративна робота, формалізм і, по суті, дублювання функцій управління статистики були мені не до душі. Тож після ділової пропозиції Івана Адамовича Чайківського (на той час його господарство лише ставало на ноги), у 2003 році я за власним бажанням звільнився з райдержадміністрації і разом з ним взялися дружно й  наполегливо «перти» важкого хліборобського плуга. Було важко і ризиковано, але ми вже тоді чітко дотримувались мудрої приказки: «роби сьогодні те, чого інші не хочуть, а завтра будеш жити так, як інші не зможуть».

–  Сьогодні компанія «Агропродсервіс», яку ви очолюєте разом з Іваном Адамовичем, є одним із найуспішніших агровиробництв на Тернопіллі. У чому секрет успіху?

–  Класичного рецепту успіху, мабуть, немає. Але незаперечно одне: у нашій компанії завжди домінує бажання постійно рухатись уперед. Звісно, наш розвиток реалізує професійно грамотна команда спеціалістів та монолітний робітничий колектив. Сьогодні – це півтори тисячі людей, котрі нас розуміють, вірять і йдуть в ногу з нами і часом.

–  Очевидно, для такої високої планки досягнень потрібні нові знання, досвід і прогресивні методи роботи. Звідки черпаєте їх?

–  Як відомо, усе велике починається з малого. Від початку діяльності нашої агрофірми ми не пропускали жодних виставок, спеціалізованих семінарів, «Днів поля», активно спілкуємося з фахівцями кращих підприємств, науково-дослідних центрів, а ще уважно вивчаємо сільськогосподарські журнали, скарбницею новацій став Інтернет. Останнім часом активно запозичаємо зарубіжний досвід. Нині у нас кожен управлінець чи фахівець просто зобов’язаний підвищувати персональний професійний рівень і сприяти науково-технологічній революції у своєму структурному підрозділі.

–  В управлінській сфері ви тяжієте до рослинницької галузі. Які перспективи її розвитку бачите?

–  У компанії я справді займаюся рослинництвом. І не випадково, бо у нас існує розподіл за напрямками господарської діяльності. Для мене особливе задоволення приносять дружні сходи зернових, цвітіння соняшників чи комбайни на хлібному полі. Але на одних емоціях далеко не заїдеш. Ми постійно аналізуємо ситуацію, вивчаємо технології, підбираємо відповідне насіння, засоби захисту і ставимо перед собою амбітні цілі – з кожного гектара збирати по 100 центнерів пшениці і ячменю, по 120-150 кукурудзи на зерно. І це вже, до речі, не плани, а сьогоднішня реальність «Агропродсервісу». Тому цілком закономірно, що на базі нашого господарства міжнародна компанія «Агроскоп Інтернешнл» створила загальноукраїнський постійно-діючий «Агроцентр», проводяться чемпіонати на кращі гібриди кукурудзи та цукрового буряка, а вже в червні у нас відбудеться форум аграрних інновацій «Нове зернятко – 2016».

–  Андрію Степановичу, у європейській спільноті все більше говорять про виробництво органічної продукції. Чи не плануєте вирощувати і ви таку?

–  Це питання досить актуальне, але його перспективи будуть зростати в міру поліпшення добробуту і купівельної спроможності наших співвітчизників. Оскільки органічна продукція – задоволення не з дешевих.

Але тим не менше, в цій царині також просуваємось уперед. Наприклад, минулої осені разом з вітчизняними науковцями заклали невелике поле озимої пшениці на основі біотехнологій, де дуже обмежено використовуємо мінеральні добрива і засоби захисту. А проти хвороб і шкідників боремося біологічними методами. В органічному землеробстві це наша перша ластівка, а далі час покаже, в якому напрямку треба рухатися.

–  Останніх два роки компанія «Агропродсервіс» активно займається відновленням і вже навіть освоює виробництво апетитної продукції на Тернопільському м’ясокомбінаті. У цьому зв’язку запитання: м’ясокомбінат ваша компанія придбала з кон’юнктурних міркувань чи в цьому є велика стратегія?

–  Звичайно, це продумана стратегія, оскільки своє майбутнє ми пов’язуємо не лише з високоефективним виробництвом, а й з глибокою переробкою виробленої тваринницької продукції, тобто перспективу бачимо у замкнутому циклі виробництва. Саме такий напрям діяльності, на наше переконання, дасть змогу Україні вибратися із розряду сировинного придатку Європи. А оскільки «Агропродсервіс» є найбільшим виробником свинини на Тернопільщині, то сам Бог велів нам займатися її переробкою.

Тут виникає багато похідних проблем, бракує, передусім, висококваліфікованих кадрів. Усвідомлюємо, що й реалізація продукції також тісно зав’язана на рівень достатку населення. Але з іншого боку, ми соціально відповідальна компанія і враховуємо інтереси усієї громади краю. Відтак уже найближчим часом на Тернопільському м’ясокомбінаті працюватиме півтисячі спеціалістів, а якщо врахувати ще й фірмову торгівлю, то роботою і пристойною зарплатою забезпечимо значно більше тернополян і мешканців навколишніх сіл.

Так, сьогодні час нелегкий і все дається нелегко, але ми це робимо, бо твердо віримо, що невдовзі в Україні минуться всі негаразди і наші співвітчизники заживуть заможно і щасливо.

–  А чи не маєте наміру зі своєю продукцією виходити на європейські ринки?

–  Так. Для цього створили комерційну службу, яка робить перші успішні кроки в цьому плані. Уже нинішнього року почали прямі поставки зерна міжнародним компаніям і поросят – до Грузії. На черзі – реалізація за кордон соєвої олії та шроту уже з власного заводу, який щороку перероблятиме до сорока тисяч тонн сої. Невдовзі плануємо реалізувати на зарубіжжя продукцію м’ясокомбінату. Саме тому, не економлячи ні коштів, ні ресурсів, відновлюємо його за європейськими стандартами і вимогами тамтешнього ринку.

–  Кажуть, що в «Агропродсервісі» уже сформувалась ваша родинна династія…

–  Це вже стає хорошою традицією. Скажімо, Іван Адамович працює у компанії разом зі своїми двома братами – Адамом і Віталієм. До агробізнесу придивляється і його син Павло.

У фінансовому секторі компанії працює моя дружина Любов Іванівна. Перші кроки на посаді комерційного директора робить син Тарас, який уже уклав кілька успішних міжнародних контрактів. Добре проявляє себе і зять Антоній, який невдовзі очолюватиме колектив заводу з переробки сої. Та чи не найважливішу місію сьогодні виконує наша дочка Іванка, яка виховує маленького внука, і, судячи з того, що його улюбленою іграшкою є трактор, він також, дуже цього хочу, продовжить сімейну традицію. Приємно, що таких династій в «Агропродсервісі» уже чимало.

–  55-річчя – це своєрідний підсумок прожитого і досягнутого. Як ви особисто оцінюєте свій шлях від Золотої Слободи до золотого ювілею?

–  Чи не найголовнішим надбанням вважаю свою причетність до розбудови потужної й ефективної компанії «Агропродсервіс». І звичайно, моя велика і дружня родина.

–  Про що сьогодні мрієте ви – успішний менеджер агровиробництва, люблячий батько і дідусь?

–  Щиро бажаю, аби наша сім’я, весь колектив підприємства були здоровими і щасливими. Сьогодні у мене ще є енергія, сила й амбітні плани. З Божою допомогою хочеться зробити ще багато доброго і корисного на нашій благодатній землі. А найголовніше – мрію побачити плоди своєї праці у віддаленій перспективі, а Україну, заради якої сьогодні самовіддано і наполегливо працює весь колектив «Агропродсервісу», – заможною і щасливою.

Розмовляв Богдан НОВОСЯДЛИЙ

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*