Марк Солонін: Путінський режим домігся лише одного – глибокої “дебілізації” 86% населення РФ

184Опитування  показало, що 18% мешканців Росії не знають, хто воював з німцями, 20% випускників шкіл і вузів не змогли назвати хоч будь-який рік початку війни.

Про це пише російський журналіст Марк Солонін у своїй статті про «Танці зі «шмайсером».

Щоб далі не відволікатися на незначні деталі – пару слів про танцювальний номер. Розумні люди пояснили мені, що в мистецтві не важливо – ЩО. У мистецтві важливо – ЯК. Як це зроблено (намальовано, зіграно, зліплено, станцовано). Погану поведінку або навіть прямі злочини неодноразово були і залишаються допустимою темою художніх творів.

Наприклад, одним з найпоширеніших сюжетів у європейському (включаючи російське) мистецтві є опис злочину – розп’яття, тобто неприйнятно жорстокої (за нинішнім уявленням про закон і моралі) кари людини, яка була позбавлена права на справедливий суд і піддана покаранню за брехливим наклепом. Любов до ворога теж не дуже поважне заняття, однак вона стала основою сюжету світових шедеврів – від «Ромео і Джульєтти» через «Тараса Бульбу» (Андрій і чарівна паночка) до «Нічного портьє». І поки що ніхто не обурювався – тому що було зроблено руками майстрів.

Оскільки в мистецтві танцю я розумію менше, ніж нічого, то оцінювати танцювальний номер Олександра Петрова я не беруся. Але ніхто не позбавляв мене права на висловлювання мого суто особистої, дилетантської думки: зроблено бездарно, без смаку, гнітюче плоско і вульгарно. Боляче було дивитися на монітор, на якому дорослий чоловік безглуздо кривлявся, скакав, волав…

А тепер про головне. У колах, до яких я близький, за непорушну істину вшановується наступний набір тверджень: населення Росії зазнало і піддалося потужному телевізійному зомбування, 86% щиро вірять всьому, що віщають кисельови з солов’йовими. Так от, «танець зі шмайсером» в черговий раз показав мені, що все зовсім не так.

У нас (у Росії) є високо затверджені духовні скріпи. Найважливіша із скріпів – Культ Великої Перемоги. «Головною подією 2015 року стало святкування 70-ї річниці Великої Перемоги». Це не я баламучу – так сказав президент країни. Думський принтер розжарився до білого, друкуючи все нові і нові закони проти «фальсифікації», «очорнення», «применшення», «осквернення»…

Так ось, якщо б 86, або 68, або хоча б 18 відсотків народонаселення всю цю патріотичну байду приймав близько до серця, то завершити «танець зі шмайсером» нашим чудовим танцюристам не вдалося. Музика фокстроту потонула б у свисті, тупоті, гуркоті перекинутих стільців і криках «Ви що там,…, зовсім охриніли?» Але нічого цього у відеозаписі немає (можете перевірити). Публіка несамовито аплодує. Крики «Браво! Молодці!» Всі члени журі дають оцінку 10 з 10. Ведучий весело жартує: «Цей костюм (мундир солдата вермахту) у нього з ранку в дитячому саду». Потім звучить фраза нерозбірлива, в кінці якої дуже чітко чути «…югенд». І після цих жартів – не табуретка, летить у ведучого, а грім оплесків. Де ж наші горезвісні «патріоти» в кількості 86 відсотків?

І не треба, не треба про «зажирілу столичну богему». Програма «Танці з зірками» – одна з найпопулярніших на провідному телеканалі країни, дивний танець бачили мільйони, якщо не десятки мільйонів «простих росіян». Ну і? Комариний писк обурених патріотів чується левиним риком тільки в їх крихітних, суто маргінальних інтернет-загончиках. І ще черговий депутат-комуніст Рашкін обурився і написав лист Чайці. Ага, чекайте – прилетить і всіх покарає… Так званий «народ» мовчить. Залетівша в Інтернет новина – «керівництво каналу вибачилося перед глядачами» – є цілковита нісенітниця.

По-перше, не керівництво ВГТРК, а всього лише «творці програми», тобто на багато сходинок нижче по ієрархічній драбині. По-друге, там немає слова «вибачення» ні в одному відмінку. Творці програми всього лише висловили (двічі) «жаль». А це, друзі мої, зовсім інше слово з іншим змістом. Вибачення – це визнання власної провини. Співчуття – це вираз жалю до іншого. Наприклад, «мені дуже шкода, друже, що ти опинився таким кінченим диваком». Це так тепер в Росії вибачаються?

І на закінчення – глибоке філософське узагальнення. Принципова різниця між сталінським і путінським режимом полягає в практичному результаті (не беруся судити про суб’єктивні наміри) впливу на підданих. Статистично значима меншість радянських людей 30-40 років щиро вірили в ідеї комунізму. Статистично значима меншість щиро вірило в те, що без Сталіна і партії країна пропаде, і їх сльози на похоронах диктатора не були видавлені тертою цибулею. Про навмисну дебілізацію народу і мови бути не може – вчили, просвіщали, сіяли (хоча б на словах, хоча б на сторінках шкільного підручника) розумне і добре. Слухняні гвинтики державної машини були виточені з філігранною точністю з нержавіючої сталі.

Нинішній режим домігся лише одного – глибокої дебілізації 86% населення країни. Якщо ви думаєте, що екзальтовані дами, кричала «Браво» танцюристу в мундирі вермахту, є прихованими симпатиками Гітлера, то ви про них дуже добре думаєте – вони просто не зрозуміли, що це за форма. Опитування ВЦВГД у серпні 2009 року (на річницю початку 2СВ) показало, що 18% жителів Росії не знають, що ми воювали з німцями; 20% випускників шкіл і Вузів не змогли назвати хоч який-небудь рік початку війни. Правильна відповідь на питання: «На чиєму боці воювали США і Великобританія?» так і зовсім вийшов за межі досяжного для половини опитаних. Всім все пофігу – крім радощів нестримного споживання, що обрушилося на росіян замість з дощу нафтодоларів. Можете не сумніватися – якщо завтра президентом Росії стане Барак Обама або шейх Насралла, то 86% цього просто не помітять. Бідні продовжать бухати; ті, у кого «життя вдалося», будуть постити котиків і шукати в Мережі рецепт оригінального салату до вечері…

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*