Чому у черзі на оформлення субсидій нашим людям завжди бракує свистків…

Погляд  на  проблему
 
Летять у літаку над океаном два пасажири. Один скаржиться сусіду:
­ Не щастить мені в житті, відколи народився. Завжди потрапляю в неприємні історії, часто звільняють мене з роботи, нерідко отримую травми, в сім’ї негаразди…
Тут заходить у салон стюардеса:
­ Шановні пасажири, без паніки. Наш літак поламався. Вам видадуть рятувальні жилети і свистки для відлякування акул.
Наш герой каже:
­ Бачиш, і тут біда. Зараз мені або свистка не вистачить, або акула глуха трапиться.
 
Щось подібне довелося почути від літнього чоловіка у черзі на оформлення документів для отримання субсидії. «Живу з дружиною. Обом уже за сімдесят. Вона після операції, за яку заборгував більше сорока тисяч. Не щастить мені. У нас прописаний син. В нього троє неповнолітніх дітей­школярів. Був чотири рази в Росії. Перший раз привіз півтори тисячі доларів. За другий дали лише 200 доларів, а за два рази не заплатили. Аліменти платили ми. І не тому, щоб не було заборгованості, а тому, щоб діти за щось жили. А тепер через нього не хочуть приймати документи на субсидію. І все законно. Для нього робота є, але всі гроші підуть на аліменти, бо платить по 1300 гривень  на кожну дитину. Той, хто писав це положення про субсидії, або не знає, що коїться в нашому суспільстві, або «в курсі дєла». Взяли і все скинули на місцеві органи влади, обмеживши їх у праві приймати рішення, залишивши лише відповідальність. Хоч бери і сина силоміць виписуй».
Президент виступає й обнадіює людей, а уряд економить гроші. Минулого року було передбачено на субсидії понад 70 млрд гривень. Мабуть, стільки і використано, бо нам говорять тільки про те, скільки було надано. А куди ж поділись мільярди з економії, яку зробили ті, хто боявся «перепалу», бо грошей не мав на оплату, а також чесні громадяни, які відгукнулись на заклик «економити»? А це – великі гроші. Скажете, що платять по 700 гривень. Е, ні! Сума значно більша. Суджу з прикладу своєї сім’ї, сусідів і знайомих. Скажете, що інші «перепалили». Так, є такі, і немало. Але вони за це платили. І ніякого стосунку до зекономлених кубів не мали. Чи не «свиснули» наші гриваки? В такому випадку один вихід: грати вар’ята. Тобто, казати те, чого немає насправді. А немає чіткої системи нарахування субсидій. Вона може бути дуже легко встановлена. Наприклад, дати субсидію пенсіонерам, які отримують менше 1800 грн, – по 75 куб. м, менше 1600 грн. – по 100 куб. м, але не більше 150 куб. м на сім’ю. Дітям: по 160 куб. м, але не більше 150 куб. м на сім’ю. Де є обидві категорії ­ не більше 200 куб. м і т.д. Справи сімей, члени яких  проживають тривалий час за кордоном, підтримують зв’язки з сім’єю і її матеріально забезпечують, розглядати на спільному засіданні із залученням комісії, яка має бути утворена в кожному селі і районному центрі.
Про необдумане, поспішне рішення під час нарахування субсидій свідчить багато моментів.
Скаржиться старша жінка з черги:
­ Проживаю з онучкою. Син помер, а невістка вступилася. Субсидія виходить, бо живемо на мою пенсію і маленьку зарплату онучки. А у неї – ще й синочок, мій правнук. Після смерті сина відчула, що здоров’я погіршилося, отож вирішила написати «дарчу» на онучку, щоб після моєї смерті не мала гризоти в цьому ненадійному світі. Продала свиню і оформила «дарчу». А тепер не дають субсидії, бо «дарча» більше 50 тис. гривень! Люди, спам’ятайтеся – це ж в одній хаті. Та моя онучка тут народилася. Цю хату побудував і довів до ладу її тато. Вона ж не отримала її ні з Америки, ні з Польщі. Спам’ятайтеся! Якщо там, у Києві, сидять і не думають про народ, то ви якось їм підкажіть. Не тримайте людей з «дарчими» за руки. Не робіться каральними органами, якщо ви органи соціального захисту населення.
І справді, дивишся на цих збіднілих людей і жаль бере. А поглянеш на працівниць соцзахисту ­ і їх стає шкода, бо, як дамоклів меч, висить над ними «недороблена» інструкція, яка зв’язує не тільки руки, а й волю і співчуття до бідних людей. А вони, не розуміючи інструкції, з розпачу сиплять, м’яко кажучи, негатив на адресу цих працівниць, які вдома залишили таких же «субсидіантів» в особі батьків і маленьких дітей. Одна їхня вина в тому, що порпаються в чужих бебехах і бояться за роботу, тому сидять тихо, виконуючи волю тих, кому Господь дав владу. Так­так, саме Господь, бо Він питатиме, як кожен з нас її використовував. Зрештою, загляньте в історію. Може, тоді нашим людям і свистків не забракне, і акула не глуха трапиться.
Гнат РУДИЙ
с. Озеряни