А після нас – хоч… посуха

77777Тернопільський став називають окрасою міста. Та незабаром ця краса може зникнути. Вперше екологи заговорили про це минулого року. Проте далі розмов далі справа не пішла.

Водойма старіє з кожним днем усе більше

Офіційно Тернопільський став молодший від нашого міста на 8 років. Вперше про нього згадують 16 березня 1548 р. Саме тоді власнику міста Яну Тарновському дозволили утворити водойму біля села Кутківці.

Велике штучне озеро на річці Серет протягом століть було захистом від нападу татарів, джерелом води для млинів, місцем риболовлі, відпочинку. На початку ХХ ст. рибу з цієї водойми експортували навіть у Польщу.  За радянських часів вона носила назву Комсомольське озеро, а в 1992 році була перейменована на Тернопільський став (який також продовжують називати Тернопільським озером, незважаючи на його штучне походження).

Звісно, за понад 460 років існування озеро неодноразово міліло, заростало водоростями. Але цього разу ситуація критична. Водойма більше не здатна самотужки себе врятувати.

Як запевняє доктор біологічних наук, професор Василь Грубіянко, Тернопільський став пройшов не один життєвий цикл, а точніше «вмирав» і «народжувався» не менше п’яти-семи разів. Та через низку факторів тривалість життя ставу скорочується, що ми й спостерігаємо нині: водойма сильно забруднена і незабаром може загинути. Тому необхідні заходи з її реанімації.

«Минулого року став почали активно зариблювати. Я вітаю таку ініціативу. Однак в умовах його сьогоднішнього стану – це лише мінімальний крок для порятунку, який не буде ефективним без здійснення інших кроків. Водойма занепадає через чинники як природного, так і антропогенного характеру.

Насамперед, сюди потрапляють каналізаційні стоки й змивні дощові води, які містять нафтопродукти, фосфор, свинець, ртуть і азот, що згубно впливають на якість води. Відомо про непоодинокі випадки скидання нечистот у водойму уночі. Ставок старий, він не встигає переробляти ці речовини, тому вони осідають на дні.

У Тернопільському ставі переважають синьо-зелені водорості, які поглинають кисень і виділяють токсини, а зелених водоростей, котрі кисень продукують, меншає. Риба не споживає синьо-зелених водоростей, тому нестача продуктів є однією з причин загибелі популяції. Водойма цвіте, рівень води у ній знижується, тому отримуємо багато проблем, які спричиняють одна одну», – пояснив науковець.

Як зауважив Василь Грубіянко,  найперше, що необхідно зробити, аби врятувати озеро (а не лише його мешканців), це забезпечити його чистоту й достатню кількість кисню у ньому, що є вкрай непростим завданням.

Хто скидає у воду стоки

Щодня довкола ставу – сотні рибалок. Вони – серед небагатьох, хто найбільше переймається долею цієї водойми. Саме рибалки неодноразово повідомляли громадських активістів про ознаки незаконного злиття у воду нечистот. Останні, озброївшись відеодоказами, звернулися до чиновників міської ради.

«Ми дослідили це питання і маємо відео, де видно, що навпроти пивзаводу вирує стічна вода. Тобто, до водойми підведена труба, з якої щось витікає. Таких ділянок чимало, але без Тернопільського водоканалу й чиновників міськради ми не маємо права здійснювати перевірку», – зауважив голова обласного осередку «Демальянс» Денис Милий.

Тернопільський став хочуть урятувати поляки

Розуміючи, що одними балачками водойму не врятуєш, міська рада терміново створила робочу групу. Щоб розв’язати проблему, до роботи долучили польських фахівців, які запропонували три варіанти впорядкування водойми.

«Проблема у тому, що не відбувається змішування нижнього шару води з верхнім. Тому в нижніх шарах бракує кисню тому там відбувається гниття. Особливо це помітно біля Надставної церви, де відсутня циркуляція води.

Тому поляки запропонували забезпечити перетікання нижніх шарів води через дамбу методом витискання. Тобто пропускати воду не через шлюз, а трубами. Це – старий дідівський спосіб, і його реально втілити на нашій водоймі. Також покращать циркуляцію фонтани, які, до речі, колись функціонували посеред озера. Ще можна запустили спеціальні бактерії, які збагатять воду киснем.

Проте всі ми розуміємо, що будь-які роботи будуть марними, якщо не боротися зі стоками, не забезпечити належним чином водовідведення дощових вод і каналізаційних відходів, які виливають в озеро. І не важливо, законно це робиться, чи ні. Допоки став «лікуватимуть», цей процес потрібно призупинити», – продовжив пан Милий.

Пообіцяли і не виконали

Хоча водойма потребує негайного порятунку, поспішати ніхто не збирається. Адже спочатку потрібно доопрацювати програму, затвердити її на сесії міськради, а тоді спрямувати кошти з бюджету.

Поки цей процес триває, громадським активістам пообіцяли надати схеми комунікацій у прибережній смузі, аби можна було відстежити незаконні стоки. Проте за два тижні навіть цього не спромоглися зробити.

«Складається враження, що чиновники чекають зими. Тоді озеро замерзне, і проблема тимчасово зникне. А наступного літа, коли водойма знову почне цвісти й неприємно пахнути, створять нову комісію, яка знайде нові-старі способи порятунку ставу. А тим часом лише цьогоріч рівень води в озері впав на 80 см. І це тільки початок», – підсумовує пан Денис.

Скоро може зникнути річка Збруч

У це важко повірити, але проблема води існує у всій області. Як запевняють громадські активісти, через деякий час таких річок, як Збруч і Нічлава, може не стати. Та пересихання річок провокують не лише спека й відсутність дощів, а й недобросовісні підприємці, які самовільно захоплюють землі і споруджують на них дамби.

Зокрема, на території Скала-Подільської міської ради перегородили річку Збруч без жодних дозвільних документів.

«Зафіксувавши перекриття річки Збруч, ми зверталися у природоохоронні органи. Також надіслали запити в управління водгоспу, екології, екоінспекцію і просили надати роз’яснення з приводу будівництва дамб. З’ясувалося, що жодних погоджень немає», – розповідає керівник ГО «Протидія корупції та моніторинг екології «Скеля» Андрій Об’єщик.

Завдяки громадським активістам за цю справу взялася екоінспекція й правоохоронці, які констатували факт порушення. Однак це лише поодинокий випадок, на який звернули увагу.

За словами активістів, таких незаконних перекриттів десятки, і саме вони знищують річку. Проте за екологічні порушення у нашому краї беруться в останню чергу. Зазвичай, тоді, коли вони досягають вже катастрофічних масштабів.

Екологи стверджують, в період рекордного маловоддя річки потребують особливого догляду й захисту. Йдеться не лише про обмеження будівництва нових гідроспоруд, а й про перегляд діяльності існуючих.

«Збруч – річка надміру завантажена гідротехнічними спорудами, – розповів еколог, виконавчий директор Екологічно-гуманітарного об’єднання «Зелений Світ» Олександр Степаненко. – Наразі там діє 4 ГЕС, споруджені у 60-70 роках. Вони повністю перегороджують річкове русло і утворюють водосховище. З роками воно замулюється. Під час маловоддя власники електростанцій намагаються використовувати воду для вироблення електроенергії:  вони її стримують і в години пік скидають на турбіни. Через це надмірне стримування води у водосховищі оголюється русло нижче греблі, течія припиняється, і влітку в період нересту – це масова загибель фауни, висихання русла, гниття і розкладання загиблих організмів, що несе загрозу санітарного характеру».

Вода зникає в озері, річках і навіть у колодязях

Чиновники часто просять не розповідати деталей ситуації, аби не наганяти паніку. Але як можна мовчати, коли вода почала зникати не лише у озері чи річках, а й у криницях?

Надзвичайна ситуація склалася в с. Сеньків Монастириського району. Тут щезла вода у всіх колодязях, які є в селі.

«Виникли значні труднощі із забезпечення населення питною водою, оскільки  у всіх 52-х  колодязях села зникла вода. Це загрожує виникненням різних епідемічних захворювань. Шляхи вирішення проблеми обговорили учасники районної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Для підвезення питної води жителям с. Сеньків з районного матеріального резерву надано 120 літрів пального», – повідомляє прес-служба Монастириської районної державної адміністрації.

Такі випадки – непоодинокі. Але про це читайте у наступному номері газети «Свобода».

Віта КУКУРУЗА

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*