«Я вибираю Україну!»

Присвячую Герою України, всесвітньовідомому оперному співаку, волонтеру та бійцеві-кулеметнику 1-ї штурмової сотні (роти) 5 батальйону ДУК «Правий сектор» Василю Сліпаку («Міфу»).
Вона – росіянка, а він – українець. Ліза не могла зрозуміти його, або, можливо, не хотіла, тому що війна поставила їх по різні боки барикади. Коли Василь узяв наплічник і зібрався на фронт – захищати рідну землю від московських окупантів, дівчина кинула йому в обличчя: «Вибирай: або я, або Україна!»
Молодий чоловік кілька хвилин постояв мовчки, прощально пестячи очима її ніжний силует, а потім упевнено промовив: «Я вибираю Україну!» Одним порухом підхопив наплічник і швидко вийшов за двері.
Він розмашисто крокував ранішньою вулицею Парижа, оточений звідусіль безупинним потоком людей і машин, що гудів, сигналив, цокотів каблуками, обмінювався привітаннями, перегукувався. Французи поспішали на роботу. І лише високий ставний українець ішов, не кваплячись, заглиблений у власні думки. Перед очима, наче кадри недавно переглянутого фільму, пролітали прожиті ним роки.
І випливав із глибин пам’яті стародавній Львів – гордий і прекрасний, вишуканий і нескорений – місто незламного духу української нації, місто його дитинства! І він знову бачив себе маленьким хлопчиком, якого старший брат привів за руку до відомої хорової капели, аби навчити мистецтву сценічного співу (голос у хлоп’яти був сильний і незвичайний – спадковий дарунок дідуся). Виринали з пам’яті перші уроки у відомому в Україні та за її межами хоровому колективі «Дударик».
Далі був музичний інститут. І виявилося, що Василь володіє сильним і рідкісним голосом із надзвичайно широким діапазоном звучання – контртенором. Таких на Земній кулі було лише чотири! І один із них належав йому – юнакові зі Львова!
Щасливі обставини склалися так, що диск із записом Василевого співу потрапив до рук французького композитора. І через кілька тижнів молодий студент отримав запрошення на участь у престижному фестивалі музичного мистецтва у містечку Клермон Феррані (Франція).
На конкурсі він виконав рідні українські пісні. Василів талант здійняв шалений фурор серед французької публіки. Він переміг, здобувши дві найвищі нагороди – Гран-прі! Унікальність голосу молодого співака з України підтвердили й професори Паризької академії!
А далі були незліченні концерти і подорожі. Де він тільки не побував! Франція, Канада, Америка, Польща, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія… Світ низько схилився перед талантом співака з України! Через три роки його запросили виступати у складі Паризької опери.
У Василеву долю увірвалося щастя. Він мав усе – улюблене заняття, славу, достаток, кохання. Виступав на оперних сценах різних країн, куди потрапити раніше міг лише мріяти. Бог, доля і талант зробили йому великий подарунок!
Але невдовзі усе перекреслила війна – на рідну українську землю ступив чобіт московського окупанта…
Василь був львів’янином, а отже – патріотом! За час проживання у Франції йому двічі пропонували взяти французьке громадянство, але молодий чоловік відмовлявся! Безмежно пишався тим, що він – українець! Тому не зміг байдуже спостерігати, як рідну землю плюндрує хижий ворог!
Спершу проводив у Парижі мітинги проти російської агресії у Криму та на Донбасі, а ще – лекції для французьких журналістів, освітян і політиків, аби правдиво висвітлити для них події в Україні. Під час виступу в Ліоні вийшов на сцену з прапором України на грудях. Згодом він створив благодійну організацію «Українське братство» і зайнявся волонтерством. Збирав і переправляв на Батьківщину все необхідне для українських вояків. Купив машину «Форд» для бійців 5 батальйону ДУК «Правий сектор», повний комплект одностроїв і взуття для вояків добровольчих батальйонів «Карпатська Січ» та «ОУН». Разом із друзями-музикантами проводив благодійні концерти і виручені кошти пересилав на потреби українського війська. Допомагав удовам та дітям-сиротам, батьків яких убили на війні окупанти-московити.
Але скоро цього Василеві видалося замало! Відомий на увесь світ співак узяв до рук зброю і поїхав на фронт – захищати свою Батьківщину від ворога. Став бійцем «Правого сектору» – кулеметником із позивним «Міф»!
Він жив разом із простими вояками, ділив із ними незгоди військових буднів – сонце, дощ, бойові операції, ворожі обстріли, поранення. Брав участь у зіткненнях із ворогом під Пісками, Авдіївкою, Водяним і Маріуполем. І ніхто з добровольців не здогадувався, що поряд із ними – людина, талант якої шанує увесь світ!
Василь, окрім рідної, знав сім іноземних мов – італійську, французьку, англійську, німецьку, іспанську, польську та російську. Вільно розмовляв кожною із них. Отож, як справжній козак, нерідко любив пожартувати над окупантами – перебуваючи недалеко від ворожих позицій, починав голосно розмовляти, наприклад, німецькою, і ошелешені московити переставали стріляти в бік українців, думаючи, що туди завітала місія ОБСЄ. А співак та його побратими щиро реготали із них у своїх шанцях!
Коли ж зрідка вечорами, лежачи в окопі, «Міф» затягував арію із якоїсь всесвітньовідомої опери, переставали стріляти і свої, і вороги! Адже справжнє мистецтво підкорює навіть найжорстокіші серця!
Свою блискучу кар’єру в Паризькому оперному театрі співак поєднував із життям та боротьбою сміливого вояка-добровольця. Він їздив співати у Париж, а потім на місяць-два повертався на фронт – боротися за незалежність рідної землі. Поєднував те, що, здавалося, неможливо поєднати…
Василь надзвичайно переживав, коли гинули його побратими. Він не міг зрозуміти, чому Українська держава допомагає родинам загиблих воїнів Збройних сил, а родинам загиблих добровольців – ні! Вони ж б’ються із ворогом нарівні, й не менш відважно! Адже саме добровольці у перші місяці війни зупинили своїми грудьми ворожу навалу!
Безстрашний співак-патріот вирішив якимось чином привернути увагу керівництва України та світової громадськості до цієї кричущої несправедливості. Але як?
Сьогодні «Міф» утретє їхав на російсько-український фронт!
Чоловік легким рухом відкинув із обличчя козацького чуба-оселедця і задумався: найближчі друзі – солісти Паризької опери – намагалися не відпускати його (казали, передчувають щось недобре), навіть спробували заховати паспорт колеги. Але Василь, як завжди, був непохитний у своєму рішенні…
Через два тижні куля ворожого снайпера обірвала життя «Міфа» – легенди світової оперної сцени та українського воїна-добровольця…
Цей бій (29 червня 2016 року) на Світлодарській дузі був важким. Підрозділи батальйонів ДУК «Правий сектор» та «Київська Русь» мали завдання захопити ворожу позицію поблизу селища Луганське (там було багато живої сили і техніки ворога). Бійці наступали з двох боків. Перша штурмова рота під командою «Подоляна» намагалася знищити блокпост на півдорозі до ворожої позиції. Наступ прикривали кулеметники «Міф» та «Сім’янин». Під час бою їх помітив ворожий снайпер і відкрив вогонь. Спочатку він стріляв по «Сім’янину», але, не досягнувши цілі (боєць ухилявся від куль і сам почав полювати на снайпера), переключив свою увагу на «Міфа». Ворог ховався за бетонними блоками поблизу укріплення, а українським кулеметникам, котрі лежали за триста метрів від нього на голому узбіччі дороги, ховатися було ніде. Снайпер добре бачив їх у оптичний приціл…
Одна із куль поцілила у «Міфа», пробивши наскрізь його тіло. Смертельно поранений боєць покотився униз із високого узбіччя дороги – просто на руки бойових побратимів. Прощаючись із життям, він прошепотів: «Я помираю за Україну!» Медик «Фіш» намагався урятувати героя, але марно – Василева душа відлетіла на небо!
Українські бійці узяли штурмом ворожу позицію, захопили висоти, із яких раніше стріляли по них вороги. Після цього командир «Подолян» наказав своїм бійцям забрати тіло «Міфа» та відійти від розгромленого блокпосту. І зробили це вчасно – через кілька хвилин ворожі міни лягли туди, де раніше стояли бійці ДУК «Правий сектор». «Міф» своєю смертю наче урятував бойових побратимів від загибелі!
Він і після завершення свого земного життя допомагав добровольцям! Звістка про смерть на російсько-українській війні соліста Паризької опери розлетілася по усьому світу. Численні громадські організації країн Європи та Америки почали вимагати в українського уряду визнання воїнів-добровольців як учасників бойових дій і надання матеріальної допомоги їхнім сім’ям у разі загибелі бійця. Верховна Рада України розпочала роботу над цим законопроектом.
Василь був першим бійцем добровольчого формування, якого визнала на офіційному рівні влада України! Герой України, кавалер ордена «За мужність» 1-го ступеня! Його іменем названо Великий зал Оперної студії Національної музичної академії України в Києві та український культурно-інформаційний центр у Парижі.
За життя Герой був «Міфом», а після смерті він став світовою легендою!
Неоніла КРЕМ’ЯНЧАНКА