Українські біженці

У 2001 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, згідно з якою 20 червня названо Всесвітнім днем біженців…
Війни й конфлікти у світі, і в нашій країні зокрема, тривають, тож кількість біженців тільки зростатиме, кажуть соціологи. До прикладу, в нашій державі, за статистикою, сьогодні проживають понад 7 тисяч біженців з інших країн. Більше того, через анексію Криму та війну на Донбасі два мільйони українців залишили власні домівки та мігрували в інші області.
Ми вирішили поцікавитися у людей, котрі, власне, щодня стикаються з бідами людей, допомагають у найбезвихідніших ситуаціях, як живеться українським біженцям зі сходу. Ця організація – Товариство Червоного Хреста в Україні. Познайомилися із тернопільськими очільницями філій Всесвітньої доброчинної організації: Олександрою Бригадир – голова Тернопільської обласної організації Товариства Червоного Хреста в Україні, Тетяною Лех – голова Тернопільської міської організації Товариства Червоного Хреста, Ольгою Нижник – голова Тернопільської районної організації Товариства Червоного Хреста.
«Коли розпочалися воєнні дії на сході і в наш регіон почали прибувати переселенці з Донбасу, в кожному районі Тернопільщини одразу ж були створені координаційні штаби. Цих людей зустрічали на залізничному вокзалі, поселяли в тимчасові готелі, де вони перебували 3-4 дні. Далі ми намагалися підшукати для них житло, – розпочала розмову Олександра Бригадир. – Для цього попередньо збирали дані з кожного куточка районів нашої області про те, хто і скільки може прийняти людей».
Однак жінка зауважила, що у Тернопільській області найменше переселених осіб. На її думку, це через те, що в нас найнижча заробітна платня, а ще – люди налякані «бендерою»…
«За два роки ми надали допомогу переселенцям більш як на півмільйона гривень. Це – продукти харчування, засоби гігієни, одяг, взуття, медикаменти й інше. Спочатку на теренах області кількість переселенців зі сходу наближалася до трьох тисяч осіб. Нині ця цифра становить не більше 2600, але я не впевнена, бо коли вони приїжджають, то реєструються, а як від’їжджають, ніхто про це не знає», – додала жінка.
Представниці Червоного Хреста розповіли, що є спонсори з Німецького Червоного Хреста, які протягом  двох років пересилали кошти і гуманітарну допомогу конкретно для забезпечення переселених осіб, котрі проживають у Тернополі. Тому в місті кожна сім’я переселенців отримала продукти і речі першої необхідності.
«Але це не означає, що Червоний Хрест щоразу надає допомогу, хоча таку хибну думку мають багато переселених осіб. Ми допомагаємо їм стати на ноги, обжитися, а далі вони повинні влаштуватися на роботу й самі давати собі раду.  Також хочу наголосити, що впродовж останніх двох років пожвавилася  робота з гуманітарними вантажами. Якщо раніше було по дві-три фури, то нині – по 25.  Гуманітарні вантажі ми розподіляємо між всіма районами, і куди не звернулися б переселенці за допомогою, їх забезпечують усім найнеобхіднішим», – сказала голова обласної організації.
Також пані Олександра розповіла, що Національний комітет Червоного Хреста уклав угоду з будівельним супермаркетом «Епіцентр», філії якого є у багатьох містах країни. В приміщеннях магазинів поставили скриньки, куди небайдужі люди можуть пожертвувати гроші на потреби біженців зі сходу.
«Багато людей не розуміють нашої роботи. Ми  дотримуємося принципу нейтральності, відповідно до якого не можемо надавати допомогу учасникам АТО. У статуті звучить: «Не маємо права допомагати людям, які тримають зброю». Коли людина поранена чи полонена, допомагаємо, а ось військовому, який воює, – ні.
Наприклад, під час місячника Червоного Хреста у Тернополі провели акцію «Квітка добра і милосердя», під час якої збирали кошти для поранених бійців АТО. Упродовж двох годин наші волонтери зібрали не мало, не багато, а дві тисячі гривень. У військкоматі нам надали списки поранених бійців. Четверо з них отримали по тисячі гривень. Можливо, і несуттєва сума, але чим могли…» – розповіла Тетяна Лех.
Щодо переселенців, то пані Тетяна каже, вони і нині  звертаються по допомогу. «Ми надавали і матраци, і меблі. Одній сім’ї подарували пральну машинку. Також у Петриківський дитячий будинок із Донбасу перемістили дітей з проблемами в розвитку. Ми їм на початках багато чим допомогли…
Є сім’ї, з якими ми вже здружилися. Наприклад, було подружжя пенсіонерів, які просто приходили до нас поспілкуватися. Нині вони вже повернулися додому.  Серед переселенців є й такі, які хочуть тут залишитися, їм до вподоби наш спосіб життя, культура, звичаї. Єдине, що їх шокує, – це низький дохід. Наприклад, молода сім’я: жінка вагітна, чоловік працює, заробляє, скажімо, 4 тисячі гривень у місяць. Для нашого регіону – це більш-менш нормальна зарплатня. Та чоловік не розуміє, як можна, заплативши половину цієї суми за квартиру, вижити і забезпечити усім необхідним вагітну жінку. А ще часто вони чергуються – хтось живе тут, а інший охороняє дім на окупованій території, бо кажуть, якщо тривалий час не з’являтися, то ДНР-івці можуть забрати будинок. Важко їм, що казати», – підсумувала голова міської організації Червоного Хреста.
Ольга Нижник розповіла, що люди, особливо в селах, дуже доброзичливо поставилися до приїжджих. Намагалися допомогти усім, чим могли. Звісно, були серед гостей зі сходу вдячні, добросердечні, а були й інші.
«Хтось дякував, а хтось міг грубо висловити своє невдоволення. Та ми допомагали й допомагаємо чим можемо. Всім не догодиш.
А працюємо на голому ентузіазмі. Просимо допомоги у влади. Щодо бізнесменів, то іноземні вважають своїм обов’язком допомагати бідним, а наші кажуть, що краще ті гроші витратять у ресторані. Так і працюємо…» – додала жінка.
Нелегка доля – бути біженцями в рідній країні.
Зоряна ДЕРКАЧ