26.04.2024
21:57
Пішов боронити свою батьківщину, аби в його донечки було майбутнє: історія тернопільського поліцейського, який загинув на Луганщині
Капітан поліції, інспектор-черговий чергової частини роти патрульної служби поліції особливого призначення “Тернопіль” віддав своє життя за Україну 27 квітня 2022 року під час артилерійського обстрілу поблизу міста Золоте Сєвєродонецького району Луганської області.
31 березня 2022 року Сергій Рудий у складі загону прибув на схід, де в цей вже несли службу побратими з роти патрульної поліції «Тернопіль». Зі спогадів командира роти Віталія Цапа, підрозділ був розосереджений на декількох бойових позиціях, в тому числі у населених пунктах Золоте та Гірське Луганської області.
«Ми виконували протидиверсійну діяльність, здійснювали бойові завдання щодо протидії агресій рашистів, – розповідає Віталій Цап. – Місця нашої дислокації вороги обстрілювали 24 години на добу. Але, попри це, ми ще й намагалися допомагати місцевим – евакуйовували їх на службових авто. Допомогли вибратися десяткам людей. 27 квітня після обіду ворожий снаряд прицільно влучив у місце, де були мої побратими. Троє загинуло. Серед них і Сергій Рудий.Сергія знаю з 1998 року, разом з ним працювали в карному розшуку. Про цю людину можу сказати лише найкраще. За майже чотири роки його служби в роті він довів, що був професіоналом своєї справи, надійним побратимом, вірним товаришем. Кажуть, небо забирає найкращих. Такими були наші бійці, котрі до останнього подиху виконали свій службовий та громадянський обов’язок – захищали рідну землю».
Звістка про смерть Сергія приголомшила усіх, хто його знав. Не вірилося не тільки рідним. Сусіди, друзі, товариші не йняли віри, що не стало такої доброї та щирої людини.
Не стримує сліз, згадуючи про батька, донька Настя:
«Настуню, донечко, – так кликав мене тато. Навіть тоді, коли я була не дуже слухняна, але він ніколи не тримав на мене зла, – розповідає 21-річна Анастасія. – Сім років тому моя мати поїхала за кордон, і ми з татом залишилися удвох. Самі розумієте: підлітковий вік, прагнення бути самостійною, але тато завжди казав мені, – не поспішай, ще встигнеш у цьому житті все. Мене стримував, а сам стільки не встиг».
«Коли 24 лютого розпочалася війна, тривога була у всіх, ми не знаходили собі місця. А тато заспокоював: все буде добре, не хвилюйтеся, війна скоро закінчиться,- розповідає Настя. – Збираючись в останнє у своєму житті відрядження на фронт, він переконував усіх, що скоро повернеться, як завжди.» 27 квітня Сергій зателефонував доньці дуже рано, сказав, що у нього все добре. «Розмова була коротка. Згодом батько надіслав своє фото. А мені чомусь тоді так захотілося переглянути відео їхнього з мамою весілля. З бабусею ми сиділи, вона згадувала, ми жартували, що тато не дуже добре вмів танцювати. Тривоги не було. А далі почалися телефонні дзвінки. Всі щось не договорювали. Лише вечері приїхав з Тернополя дідусь і сказав мені, що тата більше немає». Настя досі не може в це повірити. Вона чекає на дзвінок від тата, так хоче почути: «Все буду добре». Але ці слова зринають хіба що у пам’яті. «Я хотіла, аби тато був ближче до мене, тому, незважаючи, що дідусь живе в Тернополі, прийняла рішення хоронити батька у нашому селі Токи на Підволочищині. Тут я провідуватиму його могилу, дбатиму, аби місце його останнього спочинку було доглянуте, так як він дбав про мене, як створював затишок в нашому домі».Із Сергієм Рудим та його побратимами прощалися рідні, товариші, колеги і сотні тернополян, котрі прийшли віддати останню шану героям.
Капітан поліції Сергій Рудий загинув, коли йому було лише 44. Але навіть за цей недовгий земний шлях він залишив по собі багато добрих справ та щирих спогадів.
Життєлюб, оптиміст, людина, котра випромінювала позитив і поруч з якою інші почувалися спокійно.
Із Сергієм Рудим та його побратимами прощалися рідні, товариші, колеги і сотні тернополян, котрі прийшли віддати останню шану героям.
У пам’яті, у спогадах, у снах – лише там оживає для рідних усміхнений і мовчазний Сергій, котрий, як і тисячі інших захисників, не роздумуючи, пішов боронити свою батьківщину, аби в його рідних, в його донечки було майбутнє.
