Мама – в АТО, діти – у притулку

У минулому номері «Свободи» ми розповідали про багатодітну матір, яка заради служби у Збройних силах України написала відмову від дітей, і на судовому засіданні її, власне, й позбавили материнських прав. Тож як склалася подальша доля дітей, чи вдалося батькові взяти під опіку наймолодших, що думає про вчинок жінки військовий комісар і яку оцінку дає їй психолог, читайте у продовженні цієї резонансної теми…
18 травня відбулося наступне судове засідання, під час якого розглядали питання про передачу під опіку наймолодших хлопчиків 2012 року народження їхньому батькові Дмитру. Як ми вже писали, спеціаліст по роботі з молоддю Козлівської громади Тетяна Володимирівна Гужда заявляла, що буде просити суддю не віддавати дітей батьку. «На щастя, суд ухвалив правильне рішення. Дітей Дмитру не віддали. Він не покращив житлові умови, не знайшов роботу, не зробив нічого, щоб змінити своє життя. Я переконана, що з ним дітям було б не добре. А так про них піклуватимуться…» – сказала пані Тетяна. Жінка розповіла, що опіку над однією із сестричок взяла мати нашої багатодітної військової. Кажуть, що бідолашна жінка в розпачі, вона не може зрозуміти, чому донька так вчинила з дітьми. Бабуся вже немолода, тож не може піклуватися про усіх дітей, тому взяла лише одну онучку. Про решту дітей піклуватиметься держава…
Ця справа набрала неабиякого резонансу. Люди дивуються жінці. А ще переймаються, як же вона поводитиметься  у дисциплінованому військовому середовищі. На брифінгу, котрий проводив військовий комісар Володимир Катинський, ми запитали, чи мали право її брати до Збройних сил України.
«Військова служба за контрактом здійснюється лише на добровільній основі. Якщо людина виявила бажання виконати свій громадянський обов’язок, служити Батьківщині, зібрала для цього усі необхідні документи, довідки, то ми не маємо юридичного права їй відмовити. Про моральний бік справи говорити не буду, оскільки це вже не підлягає нашій юрисдикції», – коротко прокоментував цю ситуацію Володимир Михайлович.
Ми вирішили запитати у колишнього військового психолога, психолога місії ООН Петра Воробця, чи може така особа нести військову службу.
«Почувши історію цієї жінки, я був здивований, чому її раніше не позбавили материнських прав. Адже атмосфера у сім’ї була, м’яко кажучи, дуже несприятливою для здорового виховання дітей. Повірте, те, що їх вилучили з рідного дому – для їхнього ж блага.
Як військовий психолог я вражений, що цю особу взяли на службу. Розумію, що не могли відмовити, але у будь-якій ситуації завжди можна знайти причину для цього. І в згаданому випадку потрібно було так і зробити.
Є таке поняття, як «подразник» у колективі. Коли я служив у Югославії, у нас також був такий «подразник» – чоловік, який усіх дратував. Він зчиняв між хлопцями сварки, бійки. Проте як військовий був хороший. Після тривалої розмови з ним, ми дійшли висновку, що задля спокою усіх, йому краще перевестися в іншу частину, а то й повернутися на Батьківщину. Тут схожа ситуація. Якщо ця особа вела аморальний спосіб життя, маючи дітей і чоловіка, то як вона поводитиметься в середовищі, де одні чоловіки? Зрозуміло, вона провокуватиме їх на конфлікти, різні міжусобиці тощо. Хто відповідатиме за це? Люди, які дозволили їй нести військову службу? Не думаю! Тому в особовій справі я як фахівець написав би: «Не рекомендую». Адже жінка залишила напризволяще восьмеро(!) рідних діточок, тоді що для неї значить Батьківщина? Заради кого вона пішла служити?
Для жінки материнський інстинкт – найголовніше, що може бути. Візьмемо, до прикладу, тварин. Якщо пожежа, вовчиця горить разом із вовченятами, тигриця ніколи не підпустить чужих до тигренят, відчувши небезпеку, захищає їх до останнього і т. д.
У цієї жінки, окрім усього, ще й відсутній інстинкт самозбереження.  Вона, наражаючись на небезпеку, нестиме загрозу іншим, хто захоче її врятувати.
Не знаю, чи є у військкоматі психологічна служба і якщо є, то наскільки ефективно вона працює. Ця жінка може служити хіба що диверсантом в тилу ворога, але аж ніяк не військовослужбовцем у Збройних силах України», – підсумував Петро Воробець.
Зоряна ДЕРКАЧ