«У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковна. Та й в України свої мутації теж. Для чого їй, цікаво, була Незалежність? Щоб потрапити у нову залежність, вже не лише від чужих падлюк, а й від своїх власних негідників?! Щоб дивитися безпорадно, як її продають, розкрадають, компрометують в очах світу?»
                                                              (Ліна Костенко,
                                               «Записки українського самашедшого»)
Свій перший прозовий роман видатна поетеса сучасності опублікувала     у грудні 2010-го. Тут знайшли відображення емоційно-інтелектуальні переживання, що їх відчував чи не кожен свідомий українець в умовах скорумпованої атмосфери режиму Кучми. А ще змальовано яскраві миттєвості Помаранчевої революції, яка об’єднала вибуховий протест народних мас проти посягань на фундаментальні засади демократії. Ровесники цього революційного здвигу вже подорослішали і досі одержали паспорти. Лише колективна свідомість виборців залишається  у зародковому стані, адже ми готові героїзувати то нечестивих кар’єристів,  то ласих до наживи шарлатанів, то безнадійних дилетантів, а тоді бідкаємось , що українців покарано кармою реінкарнації, коли недолуга сутність старого узурпатора переселяється у тіла нових гарантів держави.
Вкотре замислився над цією сентенцією у  6-ту річницю розстрілу Небесної Сотні, коли   всі телеканали  шпетили протестні акції з приводу повернення із карантинного Китаю наших співвітчизників. Цього потрібно було чекати з огляду на численні проріхи медичної реформи. То чому  саме на цей день  запланували повернення ?  А щоб уникнути незручних запитань про успіхи у  розкритті злочинів проти людяності, адже тих успіхів катма.  Отож не вигадали нічого мудрішого, як плюнути у душу  родинам загиблих героїв, а заодно і  тим представникам корінного етносу, для яких поняття національної честі та гідності далеко  не порожні слова.
Громадськість проковтнула цю образу стримано, проте підсвідомість багатьох співвітчизників остаточно звільнилася від ілюзії побачити в особі Володимира Зеленського довгоочікуваного лідера нації. Мабуть це второпали і ті кукловоди, що керують діями нашої вельможної влади.
Як наслідок маємо   зміну уряду, яку  варто порівняти із  шахматною  рокіровкою. Бо мета аналогічна –  прикрити  cамозакохану персону гаранта від наростаючого антирейтингу фігурою нового Прем’єр-міністра.   Це може спрацювати, але за умови  наведення ладу у  військово-промисловому комплексі, розробки  програм  модернізації стратегічних галузей економіки, законодавчої підтримки  вітчизняного виробника.  Натомість оновлений уряд планує продовжити авантюрну  приватизацію стратегічних промислових підприємств  та форсувати розпродаж українських чорноземів. Ремісники від політики не усвідомлюють, що потурання вимогам МВФ  лише прискорить  занепад держави.
А тим часом спливають на поверхню прогрішення уряду Олексія Гончарука щодо експорту дефіцитного медичного обладнання та   контрабанди 10 мільйонів марлевих пов’язок, у контексті із номенклатурою інших засобів індивідуального захисту.  Згідно  чинного законодавства  саме кабмін здійснює керівництво єдиною державною системою цивільного захисту, визначає порядок створення та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, залучає до виконання затверджених програм міністерства і відомства, обласні та районні державні адміністрації.  Отож множина  згаданих корупційних оборудок, що зрідні мародерству,  свідчать не лише про некомпетентність екс-прем’єра і його заступників, але й про неефективність усієї вертикалі виконавчої влади. Тому звернення до можновладців про допомогу слід розглядати, як визнання Президентом Зеленським власної безпорадності. Тепер варто очікувати прийняття законів, згідно яких державу вкотре  віддадуть на поталу олігархам, тоді як в індустріально розвинутих країнах у ролі рушіїв суспільного прогресу виступають професіонали реального сектору економіки, які вміють віднаходити  приховані резерви та об’єднувати здорові сили суспільства.
Тут напрошується запитання: чому жодна із попередніх виборчих кампаній не  дала старту цій націозахисній доктрині? Відповідь відома – тому, що протягом усього періоду державної незалежності виборче законодавство обслуговувало запити великого капіталу. Взяти для прикладу результати виборчих кампаній минулого 2019 року. Згідно   журналістських розслідувань в рамках проекту  «Гроші» (УНІАН) довідуємось, що лише протягом президентських перегонів Петро  Порошенко витратив на зовнішню рекламу 500 мільйонів гривень. Сумніватися не доводиться, бо пригадую, що лише  на відтинку автомобільної дороги від Збаража до Тернополя у водіїв рябіло в очах від півсотні фіолетових бестій. А ще пам’ятаємо про лавину телевізійної реклами, яка, начебто, обійшлася у 120 мільйонів гривень. Мільйонних затрат коштували замовна соціологія, «Томос-тур», оплата політтехнологів, спеціалістів із чорного піару, гонорари членам виборчих штабів, агітаторам та артистам.  А ще вагони газет,  глянцевих буклетів, картографічних агіток…
Інші олігархічні партії задовільнилися значно меншою кількістю білбордів, проте добре конкурували із лідерами перегонів в усіх інших жанрах політичної реклами. Як бачимо, це забезпечило  їхнім  висуванцям проходження до  парламенту. Погодьтеся, що в умовах такої політичної корупції ідеологічні партії не матимуть жодних шансів.   Зрештою це зрозуміли лідери Соціалістичної партії, які після сходження Олександра Мороза із президентської гонки  відмовились і  від участі у порзачергових парламентських виборах.
Відновлення конкурентоздатності ідеологічних партій пов’язуємо  із прийняттям прогресивного виборчого законодавства, яке покладе край  множині існуючих спекуляцій? Для цього потрібно очистити політичну систему від застарілого баласту, тобто зняти з обліку та перевести до розряду громадських організацій ті кілька сотень партій, які протягом останніх десяти років не приймали участі у жодних виборах. Виборче законодавство має відповідати канонам  здорового глузду та зважати на еволюційний характер  партійного будівництва. За цією аналогією у рік створення партія мала б одержувати право на участь у виборах на рівні територіальних громад, через рік –  на участь у виборах до районних та обласних органів влади, і лише через два роки – на участь у загальнодержавних виборах. Політичну рекламу слід обмежити у десятки разів, а за порушення норм закону суб’єкти виборчого процесу мають підлягати дискваліфікації, із обов’язковим притягненням винних осіб до кримінальної відповідальності. Лише так ми вбережемо виборця від підсвідомого зомбування та заохотимо наших громадян до осмисленого і відповідального волевиявлення.
Зрозуміло, що такі новації наштовхнуться на шалений спротив ставлеників олігархату.  Але запорукою успіху може стати побратимство ідеологічних партій.  За роки незалежності  таких спроб було чимало, проте успішних обмаль.  Причину вбачаю у тому, що політичні союзи будувалися на хисткому грунті нерівноправності, коли фінансово сильніші партії підминали під себе слабших, аби  привласнити плоди спільної праці. Проти такого вульгарного підходу неодноразово висловлювався Степан Бандера. У минулому році  ми наводили ключові цитати із його праці «До проблеми політичної консолідації» ( «Свобода» № 93  публікація «Про сприятливі передумови політичної консолідації»). Нагадаю, що там йшлося про самодостатню взаємодію, коли політичні партії об’єднуються для реалізації високих цілей, але при цьому зберігають своє власне існування і діяльність. У  праці пізнішого періоду «За завершену політичну структуру» (Мюнхен, 1958) ідеолог українського націоналізму аналізує стан українського політичного життя за кордоном та висловлює конкретні пропозиції щодо його покращення. Зокрема він дає ґрунтовне пояснення сутності самодостатньої взаємодії:  «Кожне політичне угрупування, що має свою ідеологію і політичну концепцію, повинно заступати їх відверто й безпосередньо в цілому процесі українського політичного життя».
Політик наголошує, що  учасники політичного союзу не можуть нав’язувати партнерам своєї волі: «Кожне серйозне середовище повинно вести свою діяльність за всяких внутрішніх і зовнішніх умов, незалежно від інших факторів. З цього погляду структура цілого політичного життя не повинна мати впливу на його ідейно-політичний зміст. Структурні взаємовідношення заторкують тільки форми й методику ідеологічних і політичних взаємодій різних політичних формацій, але не сам зміст».
Степан Бандера вважав недоцільними такі союзи, що призводять до затирання ідеологічно-політичних розходжень і суперечностей : « Такий підхід вивертає справи докорінно і свідчить про неповажне трактування ідеологічно-політичного змісту в політичному житті».
Наші опоненти заперечать, що політичні союзи, створені згідно рекомендацій  Бандери, приречені на поразку, адже їх учасники ще до виборів   загрузнуть у драговині міжусобиць.  У свою чергу я запропоную таким скептикам уважніше перечитати згадану минулорічну публікацію, де законспектовано вісім обов’язкових пунктів, що їх сформулював Степан Бандера, і на які мають беззаперечно погодитись учасники майбутнього політичного союзу. У такий спосіб вони  зречуться згубної практики заманювання виборця    набором абстрактних понять та шаблонних обіцянок.  Ставши на шлях доброчесної конкуренції,  партії доводитимуть переваги своїх  ідеологій на прикладі   дієвих методик розв’язання болючих проблем сучасності, переглянуть редакційну політику своїх газет, а ще долучатимуться до реалізації прогресивних громадських ініціатив. За такої умови спільні агітаційні заходи учасників політичного угрупування привертатимуть увагу численної аудиторії, проходитимуть в атмосфері взаємної толерантності і під знаком конструктивізму, що передбачає раціональну доцільність, економність і лаконізм у засобах вираження.
У потенціал такої конструктивної співпраці вже повірили провінційні політики, тепер своє вагоме слово мають сказати лідери українських ідеологічних партій. Поки вони обмірковують усі можливі нюанси ми радимо громадським активістам долучатися до громадянського  всеобучу населення, що передбачає вивчення праць видатних вітчизняних мислителів і державотворців, проведення громадських експертиз з приводу актуальних проблем сучасності, популяризацію протестного мистецтва, зокрема сатиричних творів, які виводять на чисту воду усіх пристосуванців, липових героїв та лакуз міжнародної мафії. Бо ж не секрет, що таких персонажів тепер побільшало в органах державної влади та місцевого самоврядування. Вони входять до групи ризику, яку часто  вражає вірус службово-посадового маразму.  Якщо громадянське суспільство дріматиме і надалі, то ці крючкотворці не дадуть провести повноцінної посівної кампанії та спровокують занепад малого бізнесу. А саме його представники  формують  стійкий прошарок середнього класу, забезпечують впровадження інновацій та збалансування попиту і пропозицій.  У сукупності це може завдати країні значно більшої шкоди аніж горезвісна коронавірусна інфекція.

Василь Неручок,

голова Лановекької РО Конгресу українських націоналістів,
координатор ініціативної групи «Естафета поколінь» Лановецького району
 Департамент морального здоров’я
Інформує:
 Групою науковців Клініки епідеміологічного моніторингу та контролю виявлено небезпечне і підступне інфекційне захворювання, що має прихований період інкубації. Характерно, що хвороба вражає здебільшого керівні кадри. Наразі до груп ризику потрапили посадові особи державних органів влади та органів місцевого самоврядування. Це спонукало вчених кваліфікувати захворювання як синдром СЛУЖБОВО– ПОСАДОВОГО МАРАЗМУ.
Достеменно відомо, що хвороба має вірусну природу і передається в процесі  спілкування: під час інструктивних,  диктаторських та автократичних  нарад, а також при ознайомленні із виробничими наказами та розпорядженнями, байдуже, чи вони роздруковані на папері, чи зберігаються на цифрових носіях.
Клінічні обстеження інфікованих методом аускультації прояснили симптоматику захворювання. У переважної більшості недужих спостерігалися періодичні заторможення мисленнєвої діяльності, аж до впадання у ступор; зазнавала пригнічення рефлекторна природа психіки, мала місце імпульсивна моторика на тлі  підвищеної дратівливості. А далі  назовні випиналися хвороблива манія величі, зверхнє ставлення до підлеглих і оточуючих людей, жага вседозволеності, фанатичний потяг до написання безглуздих і брехливих документів. У якості супутніх симптомів згадуються  запопадливість перед вищими чинами та грошолюбство. Тож не дивно, що  спілкування таких  інфікованих посадовців із підвладним населенням зводиться до примітивного шаблону: «Я начальник – ти дурак!»
У багатьох випадках зафіксовано тимчасові поліпшення стану хворого, так звану ремісію, що є закономірною фазою хвороби. Але уповільнення прогресування недуги явище тимчасове, бо замість повернення організму до стану здоров’я інфікованого нагло атакує рецидив, тобто загострення патологічного процесу. А це призводить до ускладнень хворобами–сателітами, як то: алкоголізм, баблоголізм, бабоголізм…
Географія захворювання вражає, адже вогнища зараження
виявлено в усіх країнах колишнього СНД. Найчастіше інфікуються  підстаркуваті чиновники, яким у дитинстві доводилось падати ницьголов із вишні, груші, чи горіха. Проте в Україні, Росії та Білорусі  почастішали випадки ураження цим маразматичним вірусом порівняно молодих чинодраликів.
З метою стабілізації епідеміологічної ситуації вітчизняні фармацевти вже звернулись до Держлікслужби із відповідною заявою на предмет випуску спиртової настоянки , що включає витяжки із коренів чемериці та дурману звичайного, а також сік зі стебел борщівника.
Свої рекомендації щодо профілактики синдрому СЛУЖБОВО– ПОСАДОВОГО МАРАЗМУ висловили і спеціалісти Відділу корисної інформації Департаменту морального здоров’я. Вони радять особам керівного складу щотижня читати Біблію, Конституцію України, Трудовий, Кримінальний та Цивільно–Процесуальний кодекси. Зміцнити опірність організму допоможуть і відвідини церковних храмів. Щоправда, за умови  щирого каяття з приводу виявлених малодухості, пристосуванства і угодовницького потурання махінаторам від політики, які за вказівками загребущих колонізаторів  довели  Українську Державу до страшного розграбунку та занепаду.
 
Інформацію підготував :
волонтер Відділу корисної інформації
Департаменту морального здоров’я  –  Кость Небайдужий
(Костянтин Чернець,
м. Ланівці, вересень 2015 року)