Суддя – не інквізитор, або Чому підозрюваній у вбивстві конголезця давали можливість вийти з-під варти?

Про резонансний злочин, який стався у Тернополі в ніч на 10 травня, уже в усіх можливих подробицях повідомляли місцеві ЗМІ. Про дівчину, яка на момент вчинення злочину була неповнолітньою, про її психологічний та психічний стан, про потерпілого – 24-річного студента-іноземця. Останній загинув від одного удару ножем, й «швидка», яка приїхала на виклик, застала уже бездиханне тіло.
Між тим, за декілька годин підозрювану у вбивстві затримали. Нею виявилася студентка коледжу економіки і підприємництва ТНЕУ, тепер уже 18-річна Соломія. Розкрити злочин не складало труднощів – камери відеоспостереження зафіксували, як дівчина поспіхом покидала під’їзд будинку, де винаймав квартиру потерпілий, сідала у таксі. Наразі слідство розглядає версію умисного вбивства на грунті неприязних стосунків.
Соломія перебуває під вартою. Хоча, припускали, що вона вийде на волю. Річ у тім, що обираючи запобіжний захід, Тернопільський міськрайонний суд призначив взяття під варту, але з можливістю внесення застави у сумі 150  прожиткових мінімумів для працездатних осіб – 315 тисяч гривень.
Адвокат і мати підозрюваної оскаржували до апеляційної інстанції цей запобіжний захід – вони просили, аби дівчину випустили під домашній арешт. Але безрезультатно. Сама ж юнка у судовій залі нарікала на неможливість у СІЗО користуватися мобільним телефоном та банківською карткою. Схоже, вона ще не осягнула суворості обмежень, які чекають на неї принаймні найближчими роками…
315 тисяч гривень – значна сума, і далеко не кожна родина спроможна внести таку заставу. Наразі не знайшла такої можливості і матір заарештованої, яка виховувала доньку самотужки. 
Але… Уявімо, якби дівчина покинула стіни СІЗО – реакцію неважко передбачити, а надто серед конголезької спільноти. Студенти-іноземці ходили до стін суду – продемонструвати небайдужість до судового процесу. Вони наголошували: прагнуть справедливої покари для убивці.
То чому все таки підозрюваній давали можливість вийти під заставу? Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, суддя має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;  щодо злочину, який спричинив загибель людини.
У першій інстанції запобіжний захід визначав суддя Віктор Братасюк. Нещодавно з’явився у вільному доступі текст постанови. Так от, з її змісту нарешті стало зрозумілим, чим керувався суддя. Зауважу, що іноді судові рішення Братасюка стають предметом обговорення і дискусій у вузькому професійному колі. Суддя не просто посилається на норми закону чи трактує їх, а вдається до світоглядних та навіть філософських розмірковувань. Свого часу його революційне рішення, яке стосувалося монополіста-надавача послуг, стало справжньою сенсацією. Суддя став на бік користувачів, засудивши і в прямому, і в переносному розумінні монополію та олігархію, акцентуючи: «Захист прав пересічної людини – це захист основ життя». На жаль, це судове рішення, яке могло б стати прецедентом, скасували у вищих інстанціях.
Так от, і цього разу суддя Братасюк глибинно і по-філософськи обґрунтував своє рішення. Ці тези настільки несподівані й цікаві, що варто їх процитувати.
Мінімізація зла
«Суддя – не інквізитор, репресивно-каральна функція не є його основною метою. Суд існує для того, щоб шляхом встановлення справедливості примножувати і стверджувати в суспільстві загальнолюдські цінності, які є смислами права. Тим самим суд сприяє мінімізації зла і неправа в суспільстві.
Для того, щоб встановити справедливість, суддя не повинен нехтувати жодним шансом, якщо такий існує. В даному випадку на стадії досудового розслідування таким шансом є налагодження співпраці з підозрюваною з метою забезпечення виконання останньою покладених на неї процесуальних обов’язків».
На межі нормального та аномального
«Людина завжди існувала на межі нормального та аномального. Цей баланс дозволяв людству продовжувати себе в часі і просторі. Людині для повноцінного життя  необхідно мати досвід попередніх поколінь у двох різновидах: і генетичний, і цивілізаційно-культурний. Виховання і навчання життю, соціалізація особистості – це робота цивілізації і культури. Підліткове життя – це життя на межі: між дорослістю та дитинством, між усталеністю та хаосом, між конструктивом та деструкцією, між культурою та антикультурою, суцільними змінами, знанням та незнанням тощо. Особистість у підлітковому віці – це non finito, незавершеність, суцільне становлення, тотальна підліткова маргінальність.
Поведінка неповнолітнього в стані становлення та розвитку особливо чутлива до соціальних процесів, темпів повсякденного життя, рівня дегуманізації відносин, розмитості морально-правових орієнтирів сучасного суспільства. Віковими особливостями психіки неповнолітнього є його незрілість, нездатність повно та критично оцінити ситуацію передбачити її розвиток тощо.
Неповнолітні часто не здатні усвідомити свої дії, правильно зрозуміти об`єктивний зміст власної поведінки, причин, цілей вчинення дій, передбачення їх наслідків з позицій моралі та права тощо. Підліткове життя на межі зумовлює їх підвищену психічну чутливість, вразливість у ставленні до них оточуючих, неврівноваженість психіки тощо.
Всі названі вище характеристики властиві підозрюваній, як представнику цієї соціальної групи».
Кому потрібна знищена, деградована особина?
«Визначення застави, альтернативної взяттю під варту, дозволить мінімізувати репресивний вимір у ставленні до підозрюваної з боку держави, уникнути можливої психічної травми, що могла б бути нанесена у разі застосування безальтернативного взяття під варту, з огляду на нестійкість та вразливість психіки неповнолітньої особи. Не секрет, що місця тимчасового затримання в сучасній Україні не відповідають стандартам прав людини, їх репресивна атмосфера часто є чинником деперсоналізації людини, руйнування її особистого «я», остаточної моральної деградації, психічних розладів тощо. Якщо у слідчого судді є можливість уникнути застосування запобіжного заходу, що потенційно може спричинити такі негативні наслідки для неповнолітнього, він зобов’язаний реалізувати цю можливість. Це потрібно і неповнолітній людині, і суспільству, яке має бути зацікавлене у повноцінній особистості, а не у хворій, розбитій, знищеній, деградованій особині».
Що тут додати? Суддя пояснив усе і, здається, це судове рішення стане черговим бестселером серед юристів.
 
Ольга КУШНЕРИК