Сьогодні усі аналізують електоронні декларації депутатів, чиновників, суддів, прокурорів. Доступ до реєстру мають усі, хто користується інтернетом. Шок не минає, бо журналісти щоразу знаходять чергову сенсацію (у реєстрі цього «добра» хоч греблю гати). У «небожителів» безмежні багатства, церковні храми у власності, квиток у космос за 200 тисяч «зелених». Немає межі марнославству… Немає межі і в людського гніву та осуду… Ми ж самі обирали, призначали таких жлобів (літературного слова годі добрати), возносили на п’єдестал уже після Майдану. То чому ж ми такі нерозбірливі, не довершуємо справу до кінця?
Кілька років тому, ще за часів Януковича, до Тернополя приїжджав Мирослав Маринович з філософсько-етичною доктриною групи «Першого грудня». Тоді неабияк дивно звучали його переконання про взаємну довіру влади і народу, а також про те, що українці повинні бути між собою добрими, чесними, не зважаючи на дії влади. Тоді видавалося, що це – філософія повної покори. У кулуарах я про це сказала пану Мирославу. На те він відповів: «Коли «низи» будуть поводити себе гідно, згодом і «верхам» стане незатишно бути аморальними». Власне, ця теза згадується нині в уже зовсім іншому світлі. Щоб змінити країну, мусимо мінятися самі.
А що декларації? Дехто уже закликає їх не читати – не занурюватися у багнюку. Блаженнійший Любомир Гузар так прокоментував декларації народних депутатів: «Я більше не можу цього читати. Їх декларації – колективний плювок в Україну.
У людей, які віддають свої життя в АТО, які збирають гроші на фронт, працюють волонтерами, живуть в бідності. Їх декларації не викликають нічого, крім ненависті. Ні, не класової — людської. Тому що зрозуміло, що вкрали — не заробили.
І ми ж також розуміємо, що задекларували по мінімуму, не все. Злодії, бариги, негідники. Джордж Вашингтон, коли за свою країну боровся, віддав усе, що мав. Купував солдатам на ці гроші їжу, одяг. А у нас жебраки жебраків годують, одягають, гинуть за свою батьківщину.
А ці… Немає слів. Всю свою розкіш ці люди повинні негайно віддати солдатам, вдовам, дітям і біженцям. І на колінах перед ними стояти».
Влучніше не сказати…
Електронне декларування — вимога Європейського Союзу. Це останній із законів, які потрібно було запровадити для отримання безвізового режиму з ЄС. Світ вжахнувся від статків наших чиновників, і хтозна, чи побачимо чергові транші у розвиток такої української «демократії».
Та чи були ми не готові таке побачити? Постійно ж йшлося про страшну корупцію, тож результат не мав убивати на смерть. Скажімо, газета «Свобода» ще на початку 2015-го проаналізувала статки суддів Тернопільської області. Чи не усі люди у мантіях виявилися непомірно багатими, земельними магнатами, власниками просторих квартир (нерідко – кількох), будинків, дорогих машин. За це дослідження газета здобула перше місце у всеукраїнському конкурсі журналістських розслідувань. У теперішніх деклараціях розкіш проступає очевидніше, бо, скажімо, окрім розміру житла, земельних ділянок вказується ще й місце розташування, а воно, як правило, елітне.
Чому ми вкотре «заговорили» свою свободу, свій шлях до правди? Люстрація, реформи, європейський вибір… Коли днями я натрапила на ухвалу Вищого адміністративного суду місячної давності про призначення 46-річному Геннадію Мовчану, колишньому прокурору Тернопільської області – ставленику Пшонки, пенсії у розмірі 90 відсотків від зарплати, а це від 25 444,60 грн., м’яко кажучи, стало не по собі. Ось вам і люстрація – майже 23 тисячі гривень щомісячного утримання прокурорському служаці Януковича.
Ольга КУШНЕРИК
Leave a Reply