В її душі – Україна

На півночі Тернопільщини, майже на межі з сучасною Рівненщиною, вже понад сім століть стоїть славне місто Кременець. Ніби сховавшись серед Медоборів, затиснутий зі всіх боків горами, Крем’янець (як його дотепер називають старожили) – продовжує залишатися одним із найяскравіших живих пам’яток природи й архітектури нашої країни. Мабуть, ця розкішна навколишня краса дала додатковий поштовх до сплеску патріотичних почуттів, що охопили крем’янчан під час та після Другої світової війни. Тисячі місцевих патріотів, які захищали рідний край одночасно від західних та східних окупантів, змушені були покласти своє життя, виборюючи право України на самостійне, суверенне майбутнє.

Багато достойних людей живе у нашому Кременці, але неможливо обійти увагою людину, яка все своє життя поклала на вівтар зміцнення української національної ідеї, українського духу. Це – Лілія Адамівна Следзінська, котра вже впродовж 14-ти років очолює Кременецьке районне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Українка з великої літери – скільки зусиль вона доклала, щоб згуртувати навколо себе таких самих небайдужих, патріотично налаштованих земляків, котрі і надалі несуть просвітницькі ідеї в маси.

у жовтні минулого року мені випала щаслива нагода взяти участь у роботі науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю створення крем’янецької «Просвіти», і навіть виступити з вітальним словом. Я тоді, пам’ятаю, сказав, що у самій назві закладено основні цілі діяльності товариства. Адже не достатньо самому бути національно-свідомим українцем, потрібно залучати до підняття культурного та освітнього рівня якомога більшу частину наших громадян, виховувати в них любов до рідного краю, закликати до збереження та примноження національних традицій. Крем’янецькій «Просвіті» по-справжньому пощастило мати таку очільницю. Надзвичайно ерудована, розумна, з високим рівнем внутрішньої культури та моральних принципів, Лілія Адамівна своєю активністю та патріотизмом нікого не може залишити байдужим.

 

Весь офіціоз, виступи достойних політиків та представників влади мимоволі відійшли на другий план, коли очільниця РО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка Л.А. Следзінська представила присутнім пана Івана  (позивний «Гуцул») – колишнього воїна-афганця, а тепер командира підрозділу морської піхоти, яка чинить опір російській окупації на сході України. І п.Іван на цій неоголошеній війні практично від її початку. Пройшов через усі найбільш «гарячі точки» на східному рубежі країни. Був поранений, двічі контужений, але пам’ять про те, що його батько постраждав в часи «совєтщини» за свої національні переконання, а дід був розстріляний, не дає йому морального права і до тепер скласти зброю. Його девіз: «Поки «Гуцул» на війні – руки в москаля короткі!» і те, з яким запалом він його промовляв, змушує повірити, що перемога однозначно буде за нами!

 

Довелося мені побувати і ще на двох зібраннях просвітян району і навіть разом із активістами писати диктант національної єдності. Враження від того, як ця людина своєю кипучою енергією цементує і спрямовує роботу районного об’єднання у правильному національному руслі, були настільки сильними, що я попросив зарахувати мене до лав саме Крем’янецького об’єднання «Просвіти».

Лілія Адамівна стала ініціатором створення літопису діяльності Крем’янецької «Просвіти» у світлинах, оформила вже понад тридцять альбомів, один з яких було присвячено Героям Небесної сотні і нашому незабутньому земляку, уродженцю с. Дунаїв Олександру Капіносу.

А скільки порогів обходила ця неймовірна жінка, щоб добитися дозволу на будівництво Народного дому у районному центрі. І з якою гордістю вона розповідала, що вдалося буквально «вирвати» клаптик землі під його забудову, замовити архітектурний проект будинку, організувати перші пожертви на його реалізацію.

І вже, мабуть, тільки прийдешні покоління зможуть по-справжньому оцінити втілення в життя її ідеї зі створення дитячого табору «Лісова школа» на хуторі Вірля – надзвичайно мальовничому куточку нашого краю. Вже чотири роки поспіль цей просвітянський проект продовжує успішно діяти і розвиватись. За час перебування у «Лісовій школі» діти навчаються розрізняти спів  пташок, орієнтуватися в лісі, розучують та співають українські народні пісні, відвідують храм Юрія Переможця, вчаться ліпити глиняні іграшки, знайомляться з основами Петриківського розпису.

Уявіть, скільки потрібно було перелопатити архівних документів, матеріалів, скільки провести непростих зустрічей з родинами наших героїв, що загинули під час національно-визвольних змагань, довідатися про місця їх загибелі чи поховання. І на кожному з цих місць Лілія Адамівна наполягала на встановленні чи пам’ятника, чи хреста, чи пам’ятного знаку, щоб наступні покоління знали і пам’ятали про своїх героїв. У третьому томі «Сторінок пам’яті» під назвою «Нескорена Кременеччина», редактором якого була саме п. Следзінська, можна знайти десятки імен таких героїв, фактично повернутих із небуття. Біля 15 нарисів за авторства Лілії Адамівни увійшли до цієї книги, і в кожному з них постають імена і подвиги героїв-земляків – борців за волю України.

А ще Лілія Следзінська разом з намісником Свято-Юріївського чоловічого монастиря, збудованого на місці маєтку Анни Гойської – фундаторки Почаївської лаври, отцем Полікарпом ведуть впродовж 15 років довготривалу «війну» з «ядерною бомбою уповільненої дії». Маю на увазі горезвісне сміттєзвалище, започатковане за совєтської влади на найсвятішому місці нашого краю – хуторі Вірля неподалік Божої гори.

Хотів би побажати кожному відвідати приміщення Крем’янецької «Просвіти» і відчути ту атмосферу домашнього затишку, той дух українства, що завдяки зусиллям п. Лілії панує тут. Велика бібліотека, значний архівний матеріал, безліч світлин та портретів видатних діячів української культури, вишиті рушники налаштовують відвідувачів на ноту національного піднесення. А виконана у поєднанні українських національних державних кольорів із кольорами прапору УПА, із зображенням старовинного герба м. Крем’янець, хоругва має вишиті слова: «Світлом науки і знання нас, дітей, просвіти». Щиро вірю, що це гасло і для Лілії Адамівни і для всіх активістів місцевої «Просвіти» і надалі залишатиметься справжнім дороговказом у їх нелегкій благородній справі. А ще мені подумалось, що якби такі люди стояли біля керма нашої держави, ми б уже давно забули про ті труднощі, які зараз переживає країна.

Ігор АНТОНЮК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*