Убити війну!

12006Минулої суботи на Івано-Франківщині поховали бійця АТО, мого племінника Олега Лисевича. Він загинув 6 липня у промзоні Авдіївки, яка нині є найкривавішою точкою військових протистоянь. Відео того жахливого бою з пошматованим тілом хлопця, коли міна вцілила в бліндаж, є в Інтернеті.

Чому я, редактор тернопільської обласної газети, пишу про події в сусідньому регіоні? Відповідаю: коли втрачаєш рідних людей, жар війни стає таким близьким, що аж обпікає. Вона стирає кордони, вона поєднує і посилює несамовитий біль усіх, хто втратив у новітньому українському пеклі батьків, чоловіків, синів…

А ще, як ніколи раніше, гостро, нестерпно гостро хочеться отримати відповіді на кілька запитань: за що загинув Олег та інші герої, чи недаремною була їхня смерть? Ні, ці питання нетактовні, необгрунтовані, навіть безглузді… Відповідь очевидна: воїни захищали нашу землю, захищали нас усіх… Вони – патріоти, вони… вони… Вони – найкращі!

Говорити треба про інше: чи можна було не допустити цю війну? Невже тільки російська агресія стала її причиною? І, як багато-багато людей, приходжу до висновку: найбільший наш ворог живе всередині нас.

Бо 25 років нашої незалежності ми були дуже легковірними і легкодухими, постійно обираючи до влади тих, хто найбільше обіцяє, бреше, а прийшовши до влади – краде.

Бо чверть століття ми двічі тільки захищали когось або щось: у 2004-му – бездарного Ющенка, а в 2013 – європейський вибір України. І жодного разу, жодного, не стали на бій з корупцією і хабарництвом. Повірте, якби ми вийшли на такий потужний Майдан, як у ті роки, для боротьби з корупцією, то уже б давно в Європі були! І не було б жадібного Януковича, не було б війни.

А тим часом навіть під час війни Україну трусять корупційні скандали. А дехто умудряється ще й на ній наживатися.

Отже, щоб убити війну, треба убити корупцію!

…Коли ховали Олега, хвиля за хвилею падав проливний дощ. Подумалося, що весь світ плаче від розпачу. І, ніби відчувши мої думки, священик у своїй жалобній промові сказав: «Сьогодні півсвіту, світу добра, плаче, а півсвіту, породженого злом, скаче».

І був правий. Того дня знову стріляли, знову вбивали… Знову загинули наші хлопці. І – іронія долі – знову пряме попадання в бліндаж.

Так буде доти, доки не вб’ємо війну!

Михайло ЛИСЕВИЧ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*