То скільки нас, українців?

141009Перепис населення — це щось на кшталт діагностування соціально-демографічного та етнічного стану суспільства. ООН рекомендує робити такий зріз раз на десять років. У незалежній Україні мало б відбутися вже два переписи, проте провели лише один — 2001 року. Другий планували на 2010-й, але перенесли на 2012-й, затим — на 2013 рік, потім — на 2016-й. У грудні 2015-го Кабмін ухвалив рішення про проведення цього заходу аж 2020 року, проте останнім часом чиновники заговорили про його невідкладність. «Нам варто зробити перепис, щоб оцінити втрати людських ресурсів і взяти під контроль міграційний рух», — заявив міністр соціальної політики Андрій Рева. Восьмого вересня вийшла постанова уряду про створення міжвідомчої робочої групи для підготовки до перепису населення. Дата його поки що не називається.

Варто нагадати, що, згідно з першим переписом, загальна чисельність населення України становила 48 млн. 457 тис. осіб, у тому числі міського — 32 млн. 574 тис. (67,2%), сільського — 15 млн. 883 тис. (32,8%), чоловіків — 22 млн. 441 тис. (46,3%), жінок — 26 млн. (53,7%). На території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. Переважали українці — 37 млн. 541 тис. (77,8%), на другому місці були росіяни, їх кількість порівняно з переписом 1989 року зменшилася на 26,6% і становила тоді 8 млн. 334 тис. осіб. Українську мову називали рідною 67,5%, російську — 29,6%, інші — 2,9%.

Результати цього перепису шокували країну. Ще б пак, населення зменшилося на 3 млн. 787 тисяч, а горде гасло «Нас 52 мільйони!» пішло у небуття. Ці тяжкі втрати стали предметом обговорення в суспільстві, яке завершилося парламентськими слуханнями у 2003 році. Серед причин демографічного спаду називалися глибока економічна криза, скорочення робочих місць, депресія, непристосованість населення, вихованого радянською системою, до ринкових умов тощо. Висловлювалися й припущення, згідно з якими Україна стала жертвою глобальної змови з метою розчищення її території від населення, аби не заважало впровадженню інтенсивних сільськогосподарських технологій. Як на нинішні соціально-економічні реалії, ця версія не здається занадто фантастичною. Уже навіть відомий один із виконавців тієї таємничої волі — Міжнародний валютний фонд, вимоги якого щодо України мають ознаки геноциду.

У вересні 2011-го Держстат оприлюднив нову вражаючу цифру: нас стало 45 млн. 665 тисяч, тобто на 6 мільйонів 579 тисяч менше, порівняно з 1991 роком. І це, не враховуючи людей, які виїхали на заробітки за кордон. Тобто темпи вимирання нації та розпорошення її по світу пришвидшилися.

Рецепти поліпшення демографічної ситуації загальновідомі, вони названі в рекомендаціях згадуваних парламентських слухань: створювати високооплачувані робочі місця, запроваджувати програми державної підтримки будівництва молодіжного житла, відроджувати сільські території, підвищувати рівень медичного обслуговування, пенсій, заробітних плат тощо. Однак минуло тринадцять років, а зміни сталися не в кращий бік. Ці пропозиції політичні сили брали як гасла своїх передвиборних програм, але жодна з них і пальцем не ворухнула для їх реалізації. Хіба що після Помаранчевої революції було запроваджено велику виплату на новонароджених. Завдяки цьому відповідний показник із дев’яти народжень на 1000 громадян у 2005 році зріс до 11,1 у 2009-му. Але надалі — пригальмував, вочевидь, згадуваний демографічний стимул себе вичерпав, знадобилися нові. Одноразова виплата не розв’язувала головних проблем молодої сім’ї: придбання або побудова власного житла, влаштування на пристойну роботу. Молодь не відчувала стабільності, не бачила перспективи для себе і своїх дітей у рідній країні.

Якщо соціально-економічну політику урядів до 2014 року народ оцінив як провальну, то діяльність чиновницьких команд Яценюка та Гройсмана можна назвати відверто ворожою до українського народу і, зокрема, титульного етносу. Чинники, які поглиблювали демографічну кризу, погіршилися до краю: рівень бідності зріс утричі, втрачено близько 2 млн. робочих місць, закрилося понад 500 тисяч невеликих та середніх підприємств. Звісно, війна знекровлює країну. Але якщо для народу це – боротьба за незалежність, то для влади — ширма для корупційних оборудок та привід для закручування соціальних гайок. Наслідки: зниження коефіцієнта народжуваності до 10,7, ріст смертності до 14,46 на тисячу населення. За цим показником ми займаємо другу(!) позицію у світі після африканського Лесото (14,89). Смертність в Україні протягом 2010-2015 років перевищувала народжуваність у середньому на 100 тисяч чоловік. Просто-таки галопують темпи трудової міграції за кордон. За даними Міжнародної громадської організації «Четверта хвиля», протягом 2014-2016 років на заробітки у близьке та далеке зарубіжжя виїхало близько 3,5 млн. українських громадян, лише до Польщі — два мільйони.

— Обсяги трудової міграції за останні роки сягнули найбільших за всю історію країни масштабів. В основі цього явища — антинародна економічна та соціальна політика правлячого класу українського суспільства. Прикро, що на тлі повної відсутності вкрай необхідних економічних реформ пріоритет надається запровадженню безвізового режиму з Європою та іншими країнами світу. Шкода від такої політики подвійна. По-перше, 6-8 мільйонів українців, які постійно працюють за кордоном, збагачують економіки інших країн, по-друге, знекровлюється суспільний організм, бо їдуть активні, підприємливі, молоді, ті, які могли б народити дітей для країни. Своїх нащадків вони також масово вивозять за кордон. Внаслідок цього Україна втрачає незамінний генетичний, культурний, інтелектуальний та підприємницький потенціал, — так коментує цю проблему кандидат філософських наук виконавчий директор Міжнародної організації українців «Четверта хвиля» Валерій Рябенко.

Я не знаю, що покаже наступний перепис. Якщо його результати не будуть сфальсифіковані, то вони можуть вжахнути. Скільки ж нас насправді? 42 млн., 32? Чи ще менше? Час усвідомити, що нація опинилася перед прірвою небуття, до якої протягом історії людства потрапили немало народів. Тож і діяти треба відповідно. Слід захищатися всіма конституційними засобами…

Олександр КАРПЕНКО

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*