Тіло в діло, або Історія однієї траси

13001Проституцію називають однієї з найдревніших професій. Можливо, саме тому у всій Європі сексуальні послуги абсолютно легальні, повії реєструються та сплачують податки у держбюджет. В Україні такий бізнес заборонений. Хоча, з усього видно, що ця заборона лише формальна. Наважуся припустити, саме тому, що попит на повій не втрачає актуальності, а представників древньої професії карають не надто суворо – штрафом. Та хіба штраф може зупинити заняття проституцією?

Повіями стають навіть жінки, які мають сім’ї

За перші дні липня правоохоронці уже склали дев’ять адмінпротоколів щодо жінок, які надавали сексуальні послуги за гроші.

Серед повій є як місцеві, так і приїжджі. Правоохоронці кажуть, що в основному жінки легкої поведінки «працюють» на вулиці Протасевича, іноді їх ловлять і по готелях. Вік працівниць – 30-35 років. Серед них як неодружені, так і жінки, які мають сім’ї. Тернополянки зізнаються, що вийти на вулицю їх змусило складне фінансове становище. За годину роботи заробляють близько п’ятисот гривень. Клієнти, як правило, водії далеких рейсів, а іноді і таксисти.

Старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу протидії злочинам, пов’язаними з торгівлею людьми, Олександр Буняк вважає, що заходи запобігання проституції будуть ефективними, коли проблеми жінок та їх сімей стануть для суспільства і держави пріоритетними. Не лякає жінок і покарання за їх діяльність, а це – адмінвідповідальність та мізерні штрафи.

Правоохоронець переконаний,  лише тоді, коли за заняття проституцією, за сутенерство та інші злочини порушники нестимуть кримінальну відповідальність, це змусить їх задуматися.

Де у Тернополі знайти повію?

Уже роками в Тернополі на вул. Протасевича точаться «пікантні» скандали. Тут, на зупинці громадського транспорту, розгорнули свою діяльність дівчата легкої поведінки. «Точку» вони обрали не випадково. Працюють біля цілодобового магазину «Христя», де, за словами мешканців, торгують алкоголем після 22:00.

«Складається враження, що ми живемо на вулиці червоних ліхтарів, а не в Тернополі. Адже просто під нашими вікнами, на зупинці громадського транспорту, «працюють» повії.

Про вулицю Протасевича знають по всій Україні. Я особисто, їдучи в поїзді, чув, як хлопці ділилися враженнями, де можна «знайти кохання» у Тернополі», – розповів  мешканець будинку на вул. Протасевича, 18 Мирослав Подоляк.

Тернополяни обійшли всі інстанції, написали сотні скарг – врешті на їхню проблему відреагували. На виконкомі міської ради пообіцяли демонтувати скандальний магазин «Христя». Аргументуючи, якщо у повій забрати місце збору – то вони самі зникнуть. Можливо, з вулиці Протасевича вони підуть, але що робити з тими, які «працюють» в Інтернеті чи їдуть шукати більшого заробітку у великі міста? Питання, непевне, ще довго залишатиметься відкритим…

Відверта сповідь тернопільської повії

Готуючи цей матеріал, мені довелося промоніторити безліч форумів, де повії описують свою долю. Розповідають, що змусило їх обрати саме таку професію.

А у поїзді «Тернопіль-Київ» випадково зустрілася з однією з них. Чому саме мені відкрила завісу в своє життя ця дівчина? Я не знаю. Можливо, спрацював синдром випадкового пасажира – ви не бачились раніше і мало вірогідно, що побачитесь знову – тоді не так важко оголяти душу.

Історія від першої особи

«Дитинство я провела в глухому селі Тернопільщини, туди взимку навіть важко було доїхати. Люблю ті місця і природу, вона там особлива, як і повітря, тільки там я можу дихати на повні груди. Коли настав час обирати майбутню професію, сумнівів не було – англійська філологія, мені легко давалися іноземні мови. Та й взагалі добре вчилася, батьки завжди тішилися і покладали на мене великі надії. Я була старша в сім’ї, крім мене було ще двоє дітей.

Успішно склала вступні екзамени, потрапила на державне замовлення. Та грошей завжди бракувало.

За характером я була сором’язлива, а до цього ще й комплекси через відсутність гарного одягу. Звичайно, деякими речами ми обмінювалися з дівчатами, а якщо точніше, то вони просто дозволяли мені носити щось своє. Але така ситуація мене не влаштовувала, постало питання працевлаштування. Тож на період літніх канікул я влаштувалася офіціанткою в кафе.

Робота виснажувала, але я раділа тому, що в мене будуть гроші. Працювала практично без вихідних.

Зав’язалося багато нових і цікавих знайомств, одне з таких змінило моє життя…

Одного разу до нас завітала чоловіча компанія, розмовляли вони англійською. Замовлення приймала я, оскільки єдина з персоналу вільно володіла мовою. Час від часу вони навідувалися в наше кафе. Я вже знала їхні вподобання, ми обмінювалися жартами, вони завжди залишали великі чайові.

Так я познайомилися з Девідом. Він з самого початку привернув мою увагу – симпатичний, культурний, стильно одягнений, з пронизливим поглядом і приємною посмішкою. Кілька разів він намагався запросити мене на побачення, але я відмовлялась. Врешті, погодилася. Воно було схожим на казку: море квітів, шампанського, шоколаду…

Девід запропонував переїхати до нього в Київ. Я без вагань погодилася. Ми часто відвідували дорогі вечірки. Там я знайшла нових подруг, які, як з’ясувалося, за певну винагороду супроводжують чоловіків на подібні заходи.

«Тобі б також підійшла така «робота». Нам завжди потрібна свіжа кров», – якось під час вечірки сказала мені Ірена. Спочатку мені стало смішно від такої пропозиції, але дуже скоро я вирішила нею скористатися…

Одного ранку прокинулася і зрозуміла, що Девід забрав свої речі і пішов. Повільно обійшла квартиру, щоб остаточно переконатися – це не страшний сон. Набрала номер телефону коханого і почула: «Абонент тимчасово не доступний», я автоматично набирала і чула те саме ще кілька разів.

На кухні знайшла записку: «Змушений покинути країну на невизначений період. Так склались обставини. Вибач». У мене почалася істерика. Я довго не розуміла, що маю робити. Врешті вирішила повернутися додому. Спакувала валізу і якраз збиралася виходити, як у двері постукала власниця  квартири, яку ми винаймали. З’ясувалося, Девід не заплатив за два останні місяці. Господиня вимагала, аби я повернула їй гроші, інакше викличе правоохоронців. Але грошей у мене не було.

Чомусь перше, що спало на думку, це слова Ірени. Зателефонувала їй, вона ж посміхнулася. Сказала, що їхня робота лише для елітних повій. А мені, як новачку, треба вийти на трасу.

Розумієте, коли немає підтримки рідних, а гроші потрібні негайно – ти зробиш все. Я не хочу розповідати про того чоловіка, якому віддалася в автівці. Але повірте, його обличчя досі сниться у нічних жахіттях. Так за три ночі «роботи» я відпрацювала борг за квартиру. Думала, повернуся додому і почну нове життя. Повернулася… Але знову з’явилися проблеми, негайно потрібні були гроші… Довелося виходити на трасу.

Сьогодні я знову повертаюся до Києва, бо зателефонувала Ірен. Сказала, що є для мене робота…»

Наталя ЛУКІВ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*