Ситуація навколо “Березолю”, або Друзі, з якими не потрібні вороги

Останніми днями біля ПК “Березіль” активізували роботу з підготовки до будівництва багатоповерхівки з усіма сучасними “наворотами”: паркінгом, гаражами тощо. І, відповідно, з величезною купою проблем для мешканців навколишніх будинків.  Гуркіт і стукіт сприяють чому завгодно, але не спокою і нормальному самопочуттю (і це – лише “квіточки”). До того ж, на даху палацу прилаштували доволі потужний прожектор, світло якого б’є у вікна будинку навпроти і створює враження, що перебуваєш десь на “зоні” чи в концтаборі… Мимоволі в голову приходить думка: “А кому ж персонально дякувати за таку приємність?”. Адже кожен подвиг, звершення, а також афера і злочин мають ім’я, по батькові та прізвище.

Ці роботи почалися попри тривалі й активні протести мешканців навколишніх будинків, думку яких повністю проігнорували. Вони, оті люди, на відміну від мене, виявилися просто обдуреними, оскільки голосували на виборах за нинішнього міського голову, який обіцяв увагу і турботу про кожного тернополянина.

Мені легше – після голосування в грудні 2004 за Віктора Ющенка і подальшого жорстокого розчарування, зарікся ходити на вибори. Я не розчарований у нашому мерові, оскільки не мав жодних ілюзій стосовно нього і його політсили. Я не здивований і його регулярною появою в гурті священнослужителів – високими Небесними силами нині часто прикриваються доволі низькі земні справи. І я навіть не схильний особливо звинувачувати дрібніших чиновників, які силяться довести “законність” будови, а також  “культуристів”, котрі підтримують її своїми м’язами (хоча стосовно останніх виникають серйозні запитання до правоохоронців).

Переконаний, що 99 відсотків тих, хто пнеться нині до влади на всіх рівнях – корисливі й ненажерливі особини з атрофованим сумлінням. У кращому випадку – безнадійні романтики й ідеалісти (як це, можливо, було у випадку з тим же Ющенком). У наших умовах і за нашої ментальності це однаково згубно та шкідливо для тих, хто їм довіриться.

Однак міськраду файного міста, зокрема тих достойників, які голосували за зміни до Генплану забудови, в надмірному романтизмі й ідеалізмі навряд чи звинуватиш – там сидять прагматики. І очолює їх теж прагматик. І робота на отій забудові, законність якої викликає значні сумніви, чомусь думаю, закипіла з його благословення. Під час звіту в “Березолі” про свою діяльність на посту градоначальника він, звісно, не обмовився про неї й словом. Проте саме його слово – після всіх проектів, архітекторських розрахунків, офіційних і “неформальних” узгоджень, – мало бути вирішальним. На те він і міський голова. “Освячена” ним будова в міській зоні надовго забезпечить головний біль  (в прямому і переносному сенсах) для людей, які живуть довкола. І “щире спасибі” за неї вони мають сказати людині, яку обирали керувати міськими справами.  Боюся, їхніх голосів на наступних виборах чинний міський голова точно не дорахується. Ну, хіба що серед них знайдуться переконані мазохісти. Або ж біблійні праведники, які закликають “возлюбити” свого ворога.  Проте в даному випадку, вочевидь, зіграли роль значно вагоміші фактори, аніж кілька сотень кинутих в урну бюлетенів.

До речі, про ворога. Він останніми роками постає в образі В.Путіна і “лугандонівських” сепаратистів. То, може, осоружну забудову за “Березолем” організували вони? Через підставних осіб – цілком в стилі НКВД-КДБ. Підіслали своїх агентів, щоб баламутити народ, а потім – розбирайся, хто винен… В конспірологію заглиблюватися не буду, але, навчений досвідом, скажу: з такими «друзями», як «рідна» місцева влада і місцевий будівельний бізнес зовсім не треба мати ворогів в особах Путіна і “сєпарів”…

… А тим часом напруга не спадає. Мешканці мікрорайону, обурені зведенням огорожі на місці запланованої будови і вирубуванням дерев, щовечора збираються на майданчику за «Березолем». Присутні на недавньому зібранні депутати міськради А.Шкула, І.Зінь, І.Сороколіт пояснювали своє бачення ситуації та можливі шляхи її вирішення. Роль громовідводу, за відсутності більш достойних кандидатур, дісталася керівнику поліції Тернополя С.Гаврилюку. Він закликав діяти “в межах правового поля”, однак присутнім зрозуміло, що оте “правове поле” в наших, тернопільських умовах, означає нічим не обмежене право інвестора, забудовника і ще там когось робити свою справу, не зважаючи на думку громади.

Керівник “Самооборони Майдану” І.Ковалик висловив думку, що отой таємничий інвестор вже стільки витратився на підготовку будови, що у нього немає шляху назад, і він тепер буде просто “ламати через коліно” всіх, щоб добитися бажаного. Люди категорично проти такої “травматичної операції”; чимало з присутніх взялися зносити паркан.  Одразу ж з’явилася група правоохоронців, та ще й у шоломах; процес демонтажу паркану то припинявся, то починався знову…

А ще увечері 29 листопада, мабуть, добряче гикалося громадянину Надалу – його ім’я присутні згадували частенько, переважно з додаванням “соковитих” епітетів, і дуже хотіли, щоб він з’явився тут, біля “Березолю”, власною персоною. Або ж – у супроводі депутатів-прихильників забудови. І «славних» архітекторів, які робили висновок про її можливість. Ще недавно спокійний район перетворився на розтривожений вулик – звична і закономірна реакція людей на те, що їх мають за ніщо і, відповідно, зовсім з ними не рахуються…

Ігор ДУДА

 

 

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*