Щось пороблено

А таки щось пороблено. Дивлюся на театр абсурду довкола, і не полишає мене пекуча думка.  Кожен розуміє, як треба жити правильно, але не живе так – не виходить. Правильно жити в сучасних умовах, це…  жити бідно. Виявляється, правильність життя і правда життя – різні поняття.

За правду доведеться боротися, страждати, терпіти, а є вже давно втоптана і випробувана дорога:  розлучитися із совістю, «вдерти» якнайбільше і вчасно змитися за кордон. Закони так написані, що дозволяють зробити й перше і друге без проблем. Декларації привідкрили для нас щілинку до царства «слуг народу», але плювати їм на обурення людей та якісь там моральні принципи.

Державна споруда хитається, наче хатинка на курячих ніжках, усе тріщить і осипається. В одному місці полатають – в іншому відвалюється. Діра на дірі. Тарифні й податкові зашморги видано на кожну сім’ю безкоштовно – ласкаво просимо! Послухаєш іноді наших глашатаїв із найвищих щаблів влади – виявляється, ми живемо дуже добре. Аж занадто добре! І лише через це нам трішечки підвищують…деякі ціни та ледь-ледь зростають деякі тарифи.  Глянеш та оту чиновницьку рать – ціла армія. Кожен б’є себе в груди, що готовий стати на захист кордонів рідної землі. Ніякі нам вороги тепер не страшні! Будьте певні – кожен, як броня – не проб’єш! Спатоньки не можуть, бо замордовані думками про покращення долі селян, учителів, хворих. Так мудро з владних пагорбів казки декламують, аж плакати хочеться від їх патріотичних обіймів (лише б не задушили нас у пориві своєї безмірної любові). Послухаєш, глянеш навкруги й згадується випадок, коли начальник на зборах гласив: «Ми стали жити набагато краще!» А із зали хтось тихенько обізвався: «…А ми?»

Наче з Марса впали керманичі державні, ніби сліпота напала на них. А може, направду, їм щось пороблено? Й мову нашу розуміють, але якось по-своєму. Вперто бояться із золотих пагорбів опуститися до чорної ріллі. Кажуть, на кожного депутата працює екстрасенс… Якщо й з’являються владна особа для чергового телепоказу, то з такою потужною охороною і підготовленою масовкою, що й не підступиш. А, не дай Господи, запитати чи поскаржитися. Передусім ти йому про образѝ, а він (завчено) про гарбузи. По-друге, «відповідні хлопчики» (опісля) почнуть цікавитися, чи не занадто довго працюєте і живете?

Видно, якийсь новий вірус на пагорбах влади панує, убиває в людей сумління та порядність, породжує курячу сліпоту та невігластво, «конвертує» тарифи спілкування. А щеплення «знелюдненці» бояться гірше кари Божої. Страшна епідемія зневаги запанувала. Замість того, щоби очищуватися від брудноти – новороджені сусаніни ще глибше у багно самі заповзають та нас тягнуть. Чому? Що пороблено? Ким? Коли ж це почалося? Звідки «ноги ростуть»? Чи прийде кінець отому бѐзладу?

Крутять на екрані новоспечені серіали про «останнього москаля» та про «село на мільйон»: затуркані та вічно п’яні з величезними суліями самогону гуцули розмовляють штучною мовою і демонструють цілому світові, які ж бо нікчемні оті українці. І лише   «рускоговорящіє» здатні навести з отими хохлами лад та порядок, навчити їх уму-разуму. І знімали оті «шедеври» у нас, наші актори… Тож навіщо нам оті зомбовані російські канали, коли нас добивають своїми ж, національними, за які незабаром доведеться ще й додатково кожному платити.

А як закудкудакали останніми днями «защітнікі вєлікава язика» з-поміж наших землячків. Сполохалися, що доведеться таки українську вчити. Почали показувати нові українські серіали, але актори лише російською чешуть. Титри перекладу внизу екрану пливуть такими дрібнюсінькими буквочками, що лупу мусиш приставляти. Шановні, «найнародніші» наші артисти! То якому народові служите? Невже вас під загрозою розстрілу змушують «разгаварівать на общєпанятном»? Що з вами коїться? А хто ж сценарії до тих антиукраїнських пасквелів пише? А хто приймає такі фільми та дозволяє транслювати у нашій державі? Не ганьбіть себе та рід свій!

Гадалося, така проблема лише в столиці, та де там. Недавно студент прийшов здавати мені залік з «Історії України». Я категорично не сприймаю варіанта електронного тестового спілкування, а практикую лише живу бесіду, яка дозволяє збагнути, хто перед тобою. Так от, цей студент лекції особливо не відвідував (напевно, зайнятий іншими, важливішими справами), але на залік все ж довелося заглянути. Мова зайшла про національно-визвольну війну під проводом гетьмана Хмельницького. І що я почув?  «Словом… Іван Хмельницький… наступав на Збараж… а через те, що в Тернополі окопалися дисиденти, він був змушений… відкупитися від них… бо тоді в Тернополі був ЗУНР і… поїхав до Зборова воювати… з німцями(!!!)». Я б не повірив, що таке здатна «намолоти» сучасна молода людина, якби на власні вуха не почув від нашого юного краянина, від сина чи внука когось із вас…

Перепитую, чи заглядав хлопець колись до книжки, чи має уявлення в часі про сумісність названих подій, чи вивчав історію у школі? Виявляється, вдома у нього книжок немає, бо мама повикидала всі, щоб пилюка на них не збиралася. У школі діти історію вивчали самостійно та здавали лише за тестами (а щоби не сталося зривів,  вчителі показали, де ставити галочки). А історія й так нікому не потрібна, бо на ній, як каже тато, грошей  не заробиш. Тому й не ходив на заняття. От вам і початок кар’єри нового українця, без роду й племені. Скоро він прийде перездавати іспит – цікаво, який новий історичний шедевр почую? Хоча, може, це я удостоївся честі «спілкуватися» з майбутнім міністром освіти чи головою Адміністрації Президента? Для мене слово «адміністрація» має якесь дивне звучання. Ад-міні-страція, словом – маленьке пекло. Кажуть, мораль і політика несумісні. Як гадаєте? Чи знову спишемо все на звичне – «щось пороблено»?..

    Олег ГЕРМАН,

    заслужений діяч мистецтв України