«Обстріли Красногорівки – це помста за любов до України»

Зовсім недавно місто Красногорівку, що є розмежувальною лінією між окупованими територіями та українськими землями, обстріляли російські терористи. Постраждала лікарня, школа, приватні будинки. Відомо про 8 поранених серед мирного населення.

Найнезрозуміліше в цій ситуації, що обстріляні квартали розташовані далеко від того місця, де стоять українські військові. Чим завинили мирні люди? Тим паче, що в Красногорівці проживають родичі тих, хто піддався російській  пропаганді та підняв зброю проти України, зокрема проти своїх земляків. Чим так заважають Захарченку місцеві дітлахи, які тепер залишилися без школи? А хворі у лікарні? Яку загрозу можуть нести вони?

За даними розвідки, обстріл Красногорівки вели з центру Донецька. Тож вся відповідальність за зруйнування лежить на кремлівських холуях.

Як усе відбувалося насправді? Чим тепер живуть жителі міста? Про це розмова з жителькою Красногорівки, місцевим волонтером Олександрою Родзинкою.

– Сашо, як ти почуваєшся? Як реагує твій маленький син? Що кажуть жителі обстріляного міста?

– Слава Богу, це жахіття закінчилося. Чи надовго? За роки війни ми уже звикли до всього. Проте дуже боляче усвідомлювати, що ці виродки зруйнували школу. У якій, напевне, і самі вчилися. Видно, ще тоді були недолугими, а тепер вирішили помститися вчителям. Часто бойовики і кремлівська пропаганда заявляють, що не воюють із мирними жителями. Як бачите, вірити їм не можна. Мар’їнка, Маріуполь, наша Красногорівка – цьому докази.

Я не можу спокійно дивитися на обличчя мого синочка, як він перелякано кривить губи, коли стріляють. А потім питає: «Мама, а вже не буде «пух-пух»? Жителі Красногорівки розуміють становище, в якому опинилися. І так хочеться, щоб усе це закінчилося.

– У сусідній Мар’їнці часто можна почути звинувачення на адресу українських солдатів, що, мовляв, через них обстрілюють місцевих. Як у вас?

– Я такого не чула. Люди, які хочуть ДНР, виїхали всі туди. Тут живуть мешканці, яким по дорозі з Україною.  Вони раді, що тут стоять українські солдати. Хоч якась стабільність і оборона. Так! Вони не задоволені життям. Тому що влада давно могла б закінчити війну. Київ може забезпечити краще життя навіть в умовах війни. Тільки цього ніхто не робить.

– Можливо, є якісь здогади, чому обстрілюють мирні квартали, а не військових?

– Це помста нам за любов до України. На святі останнього дзвоника у місцевій школі діти були одягнені у вишиванки. Співали рідних пісень. В небо злетіли десятки синьо-жовтих кульок. Все було так гарно! Відповідь не забарилася – з «градів», танків.

– Офіційна статистика повідомляє про 8 поранених. Це так, чи, можливо, щось замовчують?

– Цього разу повідомлення правдиве.

– Постраждалі забезпечені всім необхідним? Хто їм допомагає?

– Добрі люди швидко відгукнулися. Волонтери, різні організації максимально полегшують нам життя.

– А від держави ви отримали поміч?

– Так. До того ж нам пообіцяли відбудувати школу, лікарню.

– На початку цього року ходили чутки, що мешканців Красногорівки й Авдіївки будуть виселяти з цієї небезпечної зони через загрозу життю людей…

– Ніхто нікуди звідси не поїде! Це – наша земля, ми тут виросли! Така наша відповідь як бюрократам і чиновникам, так і бандитам.

Михайло УХМАН

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*