Непотрібна воля

Галя змолоду була вродливою дівчиною. Довге хвилясте волосся, чорні очі, і пухкенькі, мов пампушки, вуста. Хлопці залицялися, подруги заздрили. «Я буду мати найкращого чоловіка!» – запевняла красуня. Так і сталося. Закохалася у першого в школі красеня. Іван і на гітарі грав, і вчився гарно, і батьки були при маєтках, і на вроду був нічогенький. Зустрічалися рік, закінчили школу – і під вінець. Та з того часу Галине життя перестало бути таким безхмарним.

Іван виявився дуже примхливим чоловіком. З перших днів подружнього життя показав, що він в домі господар, а вона має мовчки виконувати його забаганки. Галя ще з дитинства мріяла стати лікарем. Думала, закінчить школу, вступить у медучилище, а там, якщо пощастить, то й в інститут. Яке там! «Сиди вдома! Дітей народжуй, виховуй, порядок тримай у хаті! Нема чого тобі десь вештатися», – кричав чоловік. Галя просила, молила, та Іван був невблаганний.

За півроку жінка завагітніла. Пологи були дуже важкі, дитину обвила пуповина. Лікарям не вдалося врятувати маля, воно задихнулося. Галя думала, що збожеволіє. Так мріяла про те, як носитиме на руках свого синочка, годуватиме материнським молочком, як він ростиме… А тут таке! «То все ти винна! Ти не хтіла дитини!» – дорікав Іван дружині, коли та повернулася з лікарні. Потім ще й добрих стусанів дав. Галя вирішила покинути чоловіка, однак не мала куди піти. Батьки навідріз відмовилися приймати доньку, мовляв, хотіла заміж – маєш. Так і далі терпіла бідолашна.

За рік Галя знову завагітніла. Носила те дитя, як найдорогоцінніший скарб. Іван наче порозумнішав, не змушував дружину до роботи, допомагав їй. Галя народила дівчинку. Гарненьку, з чорними, як у неї, очима. Молодий батько не міг натішитися донькою. Грався з нею, допомагав Галі у всьому. Через деякий час дружина знову подарувала Іванові дитину, тільки цього разу сина. Чоловік був на сьомому небі від щастя. А Галя, як він і вимагав, увесь час сиділа вдома, виховувала своїх кровиночок.

Все було б нічого, але жінка й далі мріяла про освіту, роботу, не хотіла перетворитися на домогосподарку. Знову завела розмову про навчання. Іван оскаженів. Кричав, махав руками, раз зацідив Галі. Вона й стихла. Мовчки змирилася.

Після сварки Іван підійшов. Каже: «Галю, ну чого тобі не вистачає? І хата є, і в хаті. Гроші є. Діти здорові. Виховуй! Господарюй! Нащо тобі те навчання?» Обійняв жінку, та заплакала. Бо не про таке життя мріяла бідолашна. Так уже їй хотілося волі, ковток свіжого повітря.

З часом такі думки все частіше почали з’являтися в Галиній голові. Вона вже почала задивлятися на чужих чоловіків. Завжди привітних, усміхнених. Поки Іван був на роботі, Галя водила додому сусідів. Один прийде, бо кран зірвало, інший – бо дверка відкрутилась. Іван не помітив, як у нього виросли роги. Добрі люди розказували йому, що коїться вдома, поки діти в садочку, а він важко гарує на роботі. Проте чоловік не вірив. Але коли випивав, бив Галю і все питав, чи то правда. Жінка невинно кліпала очима, плакала й присягалася, що то наклеп.

Так тривало кілька років. Діти вже в школу пішли. Галя крутила романи, сусіди тицяли пальцями, а Іван сліпо вірив дружині. Якось, як в одному анекдоті, прийшов чоловік додому швидше. Відчинив двері. Хотів гукнути жінку, а чує – в спальні регіт. Заходить, а там його благовірна з їхнім кумом. Хотів закричати, вбити обох, як нараз у грудях запекло, ліва рука так заболіла, що ледь не зомлів, а потім потемніло в очах. Іван упав. Галя одразу ж викликала «швидку». У чоловіка був інсульт. Лікарі ледве його врятували. Та він на все життя залишився інвалідом. Його паралізувало, не міг говорити, жестами спілкувався з дружиною й дітьми.

«Все Галю, воля! Йди вчися, знайди собі ліпшого чоловіка!» – говорили подруги.

«Ой, дівчата, яке там навчання! Коли Іван був на роботі, гроші мали, все мали. А тепер? Роблю на двох роботах. Дітей треба на ноги поставити. Іванові лікування оплатити. Яка там воля?! Кому потрібна та воля?! Ой дурна я була, ой дурна…»

Зоряна ДЕРКАЧ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*