Не німий – себто не раб

Важко змиритися, що серед нас вже немає  Костянтина Чернеця. Нестало великого життєлюба, оптиміста і патріота, надійного товариша, побратима по громадській діяльності.  Велика любов до рідної природи та тваринного світу спонукали його до небаченої жертовності – останні двадцять років  він проживав на території створеного ним зооботанічного саду, в невеличкому адмінбудинку без опалення. В зимовий період плюсову температуру в приміщенні підтримував електронагрівачами. Аналогічний  аскетизм сповідував і в харчуванні. Більшу частину власних доходів Костянтин Андрійович витрачав на корми для своїх братів менших. 
Його дратували прорахунки української влади, недолугі вчинки і висловлювання народних депутатів та горе-міністрів. А ще гнітили застій   громадського-політичного  життя району, політична безграмотність виборців.
Щоденна боротьба за виживання не давала змоги зосередитись на творчому процесі, відтак його поетичний  набуток налічує кілька десятків сатиричних мініатюр. Але вони відлиті з тугоплавкої словесної руди, яку  переплавило його  гаряче серце.
Своїми  емоційно наснаженими творами Кость Чернець намагався привернути увагу молоді до системи національних цінностей. Він долучався до конкурсних заходів фестивалю політичної сатири «Гарячі припарки», що проходили у Збаражі, і тричі виборював звання лауреата.
А ще переймався тим, що дві революції (Помаранчева та Гідності) не забезпечили росту політичної культури широких верств населення, а лише призвели до небувалої зневіри та збайдужіння. Причину вбачав у тому, що сучасники розлінились думати, не займаються  самоосвітою, а тому покладали надто великі надії на політичні проекти, організовані олігархами. Він поділяв ідею організації інтелектуальної революції, яка прискорить суспільний розвиток, надасть додаткові можливості для самореалізації творчим та підприємливим людям. Українці мають позбутися комплексу меншовартості, звільнитися від стереотипів мислення, запровадити ефективну модель громадської взаємодії.
Пропоновані увазі читача сатиричні твори автор презентував під час згаданих фестивальних заходів, вони звучали на каналах місцевого радіомовлення, але в періодиці не друкувалися.
 
Василь НЕРУЧОК,  голова мистецько-спортивного клубу «Тризуб» м. Ланівці
 
Стара байка на новий лад
Одного разу лебідь, рак та щука
До воза українського впряглись.
Та вийшла з цього не їзда, а мука,
Тож зрушить з місця так і не змогли.
Бо ж лебідь тягне вгору, вгору,
Задкує рак, і тягне віз назад.
А щука ту шлею бере униз – у воду,
Тому й виходить все в них не гаразд.
Сидить на возі тім геть безпорадний кучер,
Надривний його крик,  і весь у матюках!
Казна на що тих небораків  мучить,
За віжки шарпає і батогом маха.
 
Мораль в цій байці отака, панове,
Зазначу лише, що вона не нова:
Як кучер щось не те запріг,
Чи крутить не туди батіг,
Ну не поїде клятий віз, а ні куди.
 
Тож варто кучера мінять,
І те, що треба запрягать.
А лебідь хай у небесах ширяє,
Рак хай річки від паді очищає,
А щука сонних  карасів хапає.
Щоб сталось так, хай Бог допомагає.
2002 р.
 
Спільна риса
На дорозі до Європи, із чорного входу
Шука Гарант для Вкраїни хоч якогось броду.
Та дарма його шукає – лукава личина,
Адже є на це поважна й відома причина.
У Європі всюди править багата еліта,
І манерами шляхетна, і гарно одіта.
Наші ж горе-керманичі ніби і не голі,
Та якось дуже незграбно грають свої ролі.
Вчора – бідні, пролетарські, безбатченки-діти,
А сьогодні вже не знають, де мільярди діти.
Хто в Антігуа подався, а хто до Панами…
Їм начхати на майбутнє України-мами!
 
Але є у них, на жаль, така риса спільна,
Бо вважають, їм Вкраїна, ніби підневільна.
Свій народ для них є бидло, мов дишель закони,
Куди хочуть повертають – ніхто не боронить.
Лад державний трансформують у тюремну зону,
Де панує лиш пахан й бандити з омону.
Розшматовують державу всюдисущі клани,
А народу байдуже, хто їх отамани.
Дуже жаль, що байдуже, вже таке бувало,
І прикладів про байдужість нам не бракувало.
Ще у Київській Русі брат ішов на брата,
Рідні діти задля влади убивали тата.
Друг чи спільник ще учора, а сьогодні ворог,
Тож  тримають для ближнього в бочці сухий порох!
2004 р.
 
Новорічне вітання депутатам
З Новим роком вас вітаю,
Будьте моцні й знані,
Їжте тлусту ковбасу,
Лежма на дивані.
 
Лиш згадайте, любі друзі,
Ви людей наївних,
Що за вас голосували
В Ланівцях чарівних.
 
Їхні діти дуже хочуть
В зоопарк ходити,
Пізнавати світ природи,
Вкраїну любити.
 
Отож їжте обережно,
Хоч би не вдавились,
Бо ж добро творити людям
Ви, мабуть, втомились?
 
Поробилися панами –
Всі ясновельможні…
Все ж опуститесь на землю,
Як із сущих кожний!
Грудень 2008 р.
 
Мутанти
Тому заліз у діжку Діоген,
Що дійсність допекла, як алерген.
«Ганьба!» – неслося, мабуть, звідусіль,
Суспільство ж бо гнило,
Його точила міль.
Чиновники усі – худі й мордаті
Все більше вимагали даті:
– Давай за те, і се, і за ніщо.
 
Як не дасиш, ми житимем за що?
Якщо  живеш – давай, давай, давай!
Як не даєш – чому живеш, вмирай!
 
І до тепер росте ця ракова пухлина,
Ніч пожирає сонцелику днину.
Жирують паразити на людському тілі,
Живуть лише для себе,
адже вони при ділі.
2010 р.
 
Манна для дурнів
Видовиськ та хліба,
Хліба та видовиськ –
Ось такі забаганки
Сущих хамо-чудовиськ.
 
Так їх зваблює поділ,
Мов амеб тих звичайних.
Їхні гріхопадіння
Дуже повчальні.
 
Та історію зрад
В нас ніхто не вивчає,
І на граблі ті ж самі
Той народ наступає!
 
 
Думай, думай народе!
Роботящий, терплячий,
Але дбати про себе
Титанічно ледачий!
2017 р.
 
 
Не німий,
            себто
                  не раб
 
Я поважать себе заставлю –
Дарма нікого не ославлю:
Зроблю я так, аби ніхто не зміг
Об мене витирати брудних ніг.
2009 р.