Коли жінка була у тюрмі, держава відібрала її хату

1901Це сталося десять років тому. Однак досі не вдалося потерпілій від цього свавільного грабежу повернути дах над головою.

 

Пустили з молотка…

 

Я познайомилася з тоді 42-річною Галиною у 2008 році. Жінка тільки но покинула стіни Уманської колонії, де відбула два з половиною роки позбавлення волі. Вона потребувала допомоги, і у громадській приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини, яка діє при редакції, їй сприяли в оформленні паспорта,  свідоцтва про народження сина (документи загубилися ще на стадії кримінального провадження). Та найдраматичніше було те, що жінка втратила дах над головою – хату у с. Романівка Тернопільського району. З’ясувалося, що поки власниця була у колонії, Державна виконавча служба продала з аукціону її житло, і про це засуджена навіть не здогадувалася.

Як таке могло статися?.. Публікації у «Свободі» створили громадський резонанс, і прокуратура почала ретельно вивчати ситуацію. Стосовно старшого державного виконавця Другого відділу ДВС Тернополя, який, власне, і пустив з молотка будинок у Романівці, розпочали кримінальне провадження. Галина повірила, що у цьому світі правда таки є, і незаконно відчужений будинок вдасться повернути.

 

Мати – в Уманській колонії, син – у Бережанській

 

Але… Минав рік за роком, правова система марудно і дуже неохоче «розбиралася» з державним виконавцем. Галина ж не могла чекати, склавши руки, бо треба було за щось жити, і поїхала на заробітки. До того ж мав вийти на волю і син, який теж перебував за гратами. Де йому подітися, якщо нема житла?…

Варто розповісти, зо що ж матір з сином втрапили під кримінал. Галина брала кредити у банках, кредитних установах і не повертала. З’ясувалося. що у фінансові установи подавала підроблені довідки про місце праці і заробіток, на цьому і «погоріла».. Коли її арештовували, залишися сам на сам неповнолітній син. Держава  не подбала, аби десь його прилаштувати. Без даху над головою і жодних засобів до існування хлопчина почав красти, за що теж потрапив під слідство.

Галина розповідала, що якось у Чортківському СІЗО почула з коридору своє прізвище і здогадалася, що це звертаються до її сина. Побачитися їм не дозволили. А далі дороги розійшлися – Галину етапували в Умань, сина – у Бережанську колонію для неповнолітніх.

У неволі час має свій відлік – два з половиною роки рабської праці тягнулися довго. Авжеж, роботу швачки за сім гривень у місяць інакше як рабською не назвеш. Галина відбула покарання, як кажуть, від дзвінка до дзвінка, хоч це була її перша судимість. Вона не мала грошей, а це вагомий аргумент відбувати усі роки, відміряні у вироку. Бо за усе в колонії доводилося платити – за людське ставлення, кращі побутові умови, за умовно-дострокове звільнення… Попри таке безпорадне становище жінка мала авторитет серед засуджених – від природи здібна, доволі освічена вона складала на їхнє прохання заяви, клопотання, інші петиції.

 

Винуватця… звільнили від кримінальної відповідальності

 

Спізнавши на собі тюремну систему, жінка навіть ворогові не побажає потрапити туди. Тож кримінальний процес стосовно державного виконавця вона сприймала суто через призму повернення житла. «Нехай віддадуть мені хату, і більше нічого не хочу», говорила вона. Тобто не прагнула для винуватця суворої покари. Втім, він обійшовся легким переляком. Аж через шість років – у 2012-у  Тернопільський міськрайонний суд визнав його винним у зловживанні службовим становищем та службовому підробленні і … звільнив від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Річ у тім, що злочин скоєно у 2005-2006 роках, а відповідно до закону, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості минуло три роки.

Та Галині було важливо, що у судовому порядку встановили, що її будинок відчужили незаконно – без рішення суду та незважаючи на те, що у ньому зареєстровані неповнолітні. Держвиконавець описав, наклав арешт на будинок і передав для реалізації спеціалізованому підприємству. І це при тому, що у Галини було інше майно, на яке можна було накласти стягнення, скажімо, речі у будинку, земельний пай більше, ніж на два гектари… Але, ні, відразу взялися за хату… Навіть сільська рада достеменно не знала про оборудку, бо до неї не зверталися  за довідкою про земельну ділянку, виділену для обслуговування будинку. Усе робилося стрімко, аби заховати кінці у воду. Треба зауважити, що хата, яку Галина успадкувала від батьків, не був казна-якої вартості, але чимала земельна ділянка, майже приміський статус значно додавали у ціні.

 

Хто купив хату?

 

Будинок було продано з прилюдного аукціону з другої спроби, що суттєво здешевило предмет продажу. Придбала його за шістнадцять тисяч гривень …секретар Тернопільського міськрайонного суду. І це не дивина – кажуть, у той час торгівля арештованим чи конфіскованим майном була годівницею для «своїх». Навіть колишньому голові ОДА Хоптяну закидали, що він купує нерухомість через такі аукціони.

У тому, що будинок, нахабно і свавільно відібраний у засудженої, перепав у результаті працівниці суду, криміналу нема – усю відповідальність покладено на держвиконавця. Однак певні моральні та професійно-етичні застереження усе ж виникають, а надто тепер, коли колишній секретар суду (зараз працівниця апарату обласного адміністративного суду), наполегливо вступила у двобій у рамках цивільного судочинства, відстоюючи право власності на споконвічну хату Галини.

Отже, хоч і суд визнав, що хату у Галини відібрали незаконно, досі вона не може повернути собі житла. Після обвинувального вироку держвиконавцю Галина звернулася до суду у порядку цивільного судочинства  до ДВС та державного виконавця – про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяних злочином. У процесі судового розгляду вона заявила клопотання про долучення ще одного відповідача – нової власниці будинку, і просила зобов’язати її повернути будинок. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 2014 року позов частково задоволено: з держвиконавця стягнуто вісім з половиною тисяч гривень моральної шкоди, а найголовніше постановлено витребувати у користь Галини будинок.

 

Передчасна радість

 

Радості жінки не було меж… На той час у її сина уже була сім’я, народилася внучка. І за таких приємних життєвих обставин дуже доречним було нарешті повернути житло. На обійсті в Романівці почали господарювати – зводити фундамент під нову хату. Галина в усі ці роки періодично була на заробітках у Москві і трохи доробилася. Та влітку минулого року, коли вона звернулася у БТІ стосовно документів на будинок, її ошелешили: рішення суду із формулюванням «витребувати будинок» не є підставою, аби повернути їй право власності. І знову – до суду… Тепер вона виборюватиме визнання права власності. А у той час звістка прийшла з апеляційного суду області – з апеляційною скаргою на рішення від 2014 року звернулася нова власниця будинку. Вона апелювала, що придбала будинок на законних підставах, а тому він належить їй. Також наголошувала, що суд першої інстанції відбувався без неї, відтак порушено її права. Якщо коротко, не обтяжуючи читачів постулатами цивільного права, апеляційний суд зайняв позицію апелянтки – переможне для Галини рішення першої інстанції скасували (залишили у силі лише в частині відшкодування моральної шкоди). Теперішній адвокат Галини Станіслав Борис не погоджується з таким рішенням і вже подав касаційну скаргу. Зауважує, що в апеляції «покарали» Галину навіть сплатою 268 гривень судового збору (хоча, вона як потерпіла від злочину звільнена від сплати). Одночасно у Тернопільському міськрайонному суді триває розгляд справи про визнання права власності на будинок, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, також свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування реєстрації права власності за новою власницею. У лютому буде наступне засідання у справі. За словами Станіслава Бориса, обидві жінки, між якими триває спір за будинок, фактично є потерпілими. Адже одну незаконно позбавили житла, інша його придбала, не відаючи про ці непривабливі обставини. Наразі юрист виношує ідею мирової угоди, яка влаштувала б обидві сторони. Добре, якщо вдасться домовитися, якщо ні, то судитимуться далі. А не знайдуть правди в українських судах, залишається одне – Європейський суд з прав людини. Чиє право на мирне володіння майном вагоміше – тої, в якої свавільно його відібрали, чи в тої, яка його набула?… Суто по-людськи вирішення спору, мабуть, виглядало б так: Галині повернути будинок, а іншій – гроші, з усіма інфляційним та іншими відсотками, аби повністю компенсувати втрати. Як вирішить суд, який керується не людськістю, а законами, – побачимо.

 

Ольга КУШНЕРИК

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*