Бо село моє хороше – Скомороше…

В Скоморошу, як і всюди,

Вас зустрінуть добрі люди,

Бо село моє хороше –

Скомороше, Скомороше.

Ця пісня Михайла Гринчишина стала своєрідним гімном села, його візитівкою, сповненою глибокого патріотизму та любові до рідного мальовничого краю.

Хтось про це село чує вперше, для когось Скомороше – це маленька крапочка на карті, а для когось – це місце, де народився і виріс, де ще живі батьки та щебечуть діти. Це край, куди поспішають ті, хто хоче віддати поклін родичам, котрі вже у засвітах.

Огорнене Серетом та сховане поміж густих верховіть лісу, село не тільки вражає красою (його ще називають малою Швейцарією), воно прекрасне своїми людьми, а це – найбільше багатство.

Хоча населений пункт невеликий, проте багатий історією та духовною культурою. В цьому могли переконатися гості села минулої неділі.

27 жовтня Скомороше пахло калиною та хризантемами, тут лилася українська пісня – сучасна і прадавня. У селі відкрили оновлене після капітального ремонту приміщення клубу.

На сцені були як маленькі козачата, так і сивочолі берегині давньої української пісні, утворивши у такому маленькому селі аж два жіночих ансамблі. Хвилювали серце пісні у виконанні квартету чоловіків. Зі сльозами на очах слухали усі пісню уже покійного М. Гринчишина «Скомороше», яку заспівувала його дружина Степанія. Тріо у складі отця М. Ткачука, Т. Яблонь та І. Водвуда подарувало жителям духовні пісні «Мідний хрестик» та «Я візьму тебе на руки».

За фінансової підтримки депутата обласної ради, директора ПАП «Дзвін», уродженця села Василя Градового завітали зіркові гості – Алла Кудлай та Василь Мельникович, який гарно побавив глядачів.

Переповнена зала закладу культури щиро аплодувала усім артистам. Гуртував усіх директор клубу, творчий та відданий справі Михайло Драбик.

Жителі села щиро дякували заслуженому працівникові сільського господарства, меценату Василю Градовому та сільському голові Надії Безушко, які доклали чимало зусиль, щоб клуб став черговою окрасою села.

Варто зауважити, що у 1950-х рр. у клубі, який розташовувався тоді у маленькій хатинці, працювали різні гуртки, зокрема театральні та фольклорні. У селі були свої народні музики. Навіть коли атеїсти закрили храм, на Великодні свята діти на церковному подвір’ї  виводили гаївки.

У кожній справі скоморошани разом – прибирання, репетиції, робота, підтримка в радості і горі. Як у маленькому мурашнику, коли спільно їм усе під силу. У цьому і велич маленьких сіл. Коли співаємо «В єдності сила народу», часто думаю про село Скомороше, яке не тільки піснею, а й спільними справами хороших людей будує цю єдність.

Тетяна ЯБЛОНЬ,

депутат Чортківської районної ради

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*