Про військовика, громадсько-культурного діяча Осипа Навроцького написано чимало. Вивчення його біографії дослідники значно активізували після здобуття незалежності України. Про нього йдеться, зокрема, в “Енциклопедії українознавства” за редакцією В. Кубійовича, у “Довіднику з історії України”, що вийшов кількома виданнями, збірнику “Визначні постаті Тернопілля” (К., 2003).
Осип Навроцький – наш земляк, народився 24 березня 1890 року в с. Голгоча, нині Підгаєцького району. Навчався у гімназії в м. Бережанах, належав до таємного учнівського гуртка “Молода Україна”. Закінчив правничий факультет Львівського університету, де очолював Український студентський союз. Був членом Комітету української молоді, який керував боротьбою за український університет у Львові, зокрема, 1910 року брав участь у великій демонстрації українських студентів. А роком раніше став співорганізатором Першого конґресу українського студенства.
Свідченням високого авторитету О. Навроцького з молодих літ є й те, що його обрали членом Головної управи Української радикальної партії (1912–1914 рр.). Від 1914 року наш земляк – у легіоні Українських Січових Стрільців: стрілець сотні В. Дідушка, 1915 – хорунжий, 1916 – командир чоти в сотнях О. Левицького та Д. Вітовського, згодом – сотник, командир сотні. У вересні 1916 року поблизу с. Потутори (нині Бережанського району) потрапив у російський полон. Після звільнення у 1918–19 роках, – учасник українсько-польської війни: поручник, сотник Української Галицької Армії.
У 1920 році Осип Навроцький став співзасновником Начальної команди Української військової організації (УВО) – нелегального об’єднання, яке діяло в Західній Україні. До згаданої команди належав чотири наступних роки. Протягом цього ж періоду – генеральний секретар, згодом до 1934-го – заступник генерального секретаря Української радикальної партії. Щоправда, за політичну діяльність змушений був провести 1921–23 роки у польських тюрмах. А ще О. Навроцький належав до Головного відділу товариства “Просвіта” й Головної управи Українського педагогічного товариства “Рідна школа” (1923–26 рр.), був членом-засновником і головою правління (головним директором) військово-історичного видавництва “Червона Калина” у Львові, яке багато зробило для розвитку національної свідомості українців. Згодом – голова Українського допомогового комітету в м. Криниця на Лемківщині, заступник голови правління допомогового комітету у Львові. Від квітня 1943-го до квітня 1945 року О. Навроцький – начальник канцелярії військової управи дивізії “Галичина”.
1948 року переїхав із Німеччини до Канади. Працював робітником на фабриці, в 1948–64 роках – у канцелярії Комітету українців Канади в м. Вінніпег; очолював Станицю колишніх українських вояків, був членом проводу коша УСС, брав участь у впорядкуванні Військового історичного музею. Уряд УНР в еміграції підвищив звання О. Навроцького до майора. Він написав численні спогади, окремі з них опубліковані у виданому в 1967 році у Нью-Йорку (США) історичному збірникові УСС “За волю України”, у збірнику «Бучач і Бучаччина» співпрацював із редакційною колегією “Енциклопедії українознавства” та інших українських видань. Відійшов у засвіти 6 серпня 1972 р. у Вінніпезі.
Коли редакція “Тернопільського енциклопедичного словника” розпочала підготовку статті про О. Навроцького, то виникло закономірне питання: а як же його по батькові? На той час цього не було вказано навіть у найновіших літературних джерелах, зрештою навіть у 2020 р. не вказано й у Вікіпедії, яка постійно поповнюється.
Довелося вдатися до пошуків. Завдяки завідуючій Підгаєцьким районним архівом Дарії Низкоклон у районному відділі РАГС простудіювали метричну книгу с. Голгоча. Тут є запис, що Йосип (він же Осип) Навроцький, який народився у сім’ї священика Івана та Марії, охрещений 25 березня 1890 року. Крім того, вдалося встановити суттєві факти з біографії батька О. Навроцького – отця Івана.
Іван Навроцький народився 1851 року в сім’ї священника – отця Андрія, який був парохом с. Голгоча. У цей сан рукопокладений 1876 року. І. Навроцький був членом Товариства св. Апостола Павла (1896–1897 рр.), спізасновником у с. Голгоча товариства “Просвіта” (1896), катехитом при нормальній школі у Бережанах. Від 1882 року – сотрудник (помічник священника) при церкві Різдва Христового у м. Тернополі, від 1914-го – член Повітової ради у Бережанах. Помер отець Іван 19 березня 1921 року, коли син виконував обов’язки голови колегії УВО.
Отже, завдяки пошуку вдалося ліквідувати ще одну “білу плямку” в історії нашого краю. Краєзнавці та інші дослідники можуть зафіксувати, що Осип Навроцький – по батькові Іванович.
Віктор КАРПОВИЧ, Богдан МЕЛЬНИЧУК
Leave a Reply