«Український і грузинський прапори майорітимуть над Кремлем»

Найбільш гаряче 31 жовтня було на Донецькому напрямку. Вранці бойовики з великокаліберного кулемета і стрілецької зброї обстріляли наш опорний пункт неподалік Опитного. У результаті один український воїн загинув… Таким було скупе зведення прес-центру штабу АТО. А передову швидко облетіла тривожна звістка: «В районі Донецького аеропорту загинув український військовий із Грузії – 40-річний Георгій Саралідзе з позивним «Гюрза».
Про смерть земляка у «Фейсбуці» повідомив і екс-президент Грузії Михеїл Саакашвілі: «Ще один грузин загинув смертю хоробрих у боротьбі з російськими окупантами на сході України – Георгій Саралідзе, позивний «Гюрза», контрактник, – написав  Саакашвілі. – Я знав його особисто, він неодноразово бував у мене вдома, зовсім недавно ми бачилися з ним у Мар’їнці. Дуже гідна людина!»
Керівник волонтерського фонду «Народний тил» Олексій Сіхарулідзе уточнив, що насправді позивний Саралідзе був «Гюрза Два». «У знаменитому мiсцi загинув, для нього це важливо. Розповідав менi якось, що коли йому було 14 рокiв, батька вбили росіяни у першій абхазькій війні… З тих пiр вiн бере участь у всiх війнах, де тiльки присутній «русскій дух», – прокоментував Сіхарулідзе. Він згадав їхній із Георгієм діалог ще з травня 2015 року:
– Брате, а є рації у тебе?
– Є, але вони не захищені, нас можуть прослуховувати…
– Нехай прослуховують, ми грузинською будемо говорить, хай знають вороги, хай бояться…
Доброволець Георгій Саралідзе розпочав свій бойовий шлях в Україні у жовтні 2014 року. Батальйон «Азов» – це його дітище. Коли цьому добровольчому батальйону заборонили офіційно воювати на фронті, Георгій в 2016-му вступив на службу в 92-ту механізовану бригаду як простий солдат. Пізніше став командиром розвідгрупи у складі 92-ї бригади Збройних сил України. Служив старшим навідником гранатометного відділення у 42‑му батальйоні. Воював у складі «Правого сектору». Мав чотири поранення, переніс 13 операцій та продовжив воювати. Останній місяць він перебував у 57 бригаді. Військового ремесла навчався у Тбілісі. Потім — на факультеті контррозвідки військової академії у Стамбулі. Був мастак на сюрпризи для ворогів. Уміло вибирав позиції, маскувався.
Чим він був відомий? По-перше, це – реальний приклад мужнього, сміливого і вдумливого воїна. Свою бійцівську майстерність він відточував з дитинства: війна в Сухумі, далі були Чечня, Грузія, Афганістан, Україна. Командири підрозділів, у яких він перебував, вважали за честь мати такого бійця. А молоде покоління українських воїнів боготворило його.
По-друге, цей доброволець був патріотом і Грузії, і України, бо люто ненавидів російських окупантів. Спочатку «московський ведмідь» намагався відгризти частину земель його батьківщини, а попивши грузинської крові, забажав і української. Тому «Гюрза» і приїхав у наш край, щоб помститись росіянам за смерть своїх земляків уже на українській землі. Так дати по зубах російському ведмедеві, аби йому більше не кортіло до чужого.
Георгій був не тільки безстрашним воїном, а й людяним. Він довго перебував у Мар’їнці Донецької області у складі 92 бригади. І встиг за цей час завоювати прихильність усього жіноцтва. Ось що розповідає про нього місцева жителька, волонтер Оксана: «Він завжди був ввічливій, справедливий, виважений. Ніколи не робив різких заяв. Ми були подивовані його культурою та начитаністю. Георгій міг годинами декламувати Шекспіра. Ця людина – втілення джентльменства і людяності. А його найзаповітнішою мрією було пройтися парадом по спаленній Москві».
Боєць «Каспер» воює на Донбасі другий рік. Він мав можливість бачити «Гюрзу» в бою, спілкуватися з ним.
«Влітку цього року мене контузило, хлопці надали першу допомогу і повезли в госпіталь. По дорозі ми підібрали Георгія, розговорилися. А коли прощалися, він сказав: «Ось побачите, український і грузинський прапори майорітимуть над Кремлем». На жаль, він цього вже не побачить».
Є людина, яка знає, як загинув «Гюрза». З певних причин боєць не захотів називати ні себе, ні бригаду, в якій служить. Лише розповів: «Я стояв на посту, близько 8 години по телефону передали, що на сусідній позиції є «трьохсотий» (поранений). Я залишив на посту замість себе іншого бійця і побіг туди, щоб надати допомогу. Георгій був уже мертвий… На жаль… Він приїхав на позиції, аби перевірити, чи все в порядку. В цей момент російські військові відкрили вогонь з кулеметів. У нього поцілили дві кулі калібру 7.62. Одна пройшла на виліт, інша застрягла в тілі. Все, більше я не маю що додати…
Дехто переконаний, що якби Георгій Саралідзе був обережнішим, обачнішим. Але… Співзасновник «Народного тилу» Роман Синіцин, спілкуючись з «азовцями», добре знав: «Гюрза-2» був безстрашним, не боявся нічого і навіть ворожих куль. Ось вони йому і помстилися…
Хтозна? Та військовий журналіст Андрій Цаплієнко переконаний – Георгій Саралідзе був одним із найкращих командирів розвідгруп, все ретельно прораховував. Принаймні намагався. Саме тому люди хотіли йти з ним у розвідку. І навіть без зброї. Вони були абсолютно різними, люди «Гюрзи»: за віком, досвідом, темпераментом. Та відчували один одного, тому їм усе вдавалося. Проте дехто цього не розумів. І коли багатозіркові командири спробували розібрати бійців по різних підрозділах, хлопці готові були просити підтримки у преси, аби залишитися разом на передовій. Тоді вона не знадобилася. «І ось сьогодні, коли Гюрза загинув, я думаю про те, що підтримка потрібна. Всім, хто зараз на «нулі». І не тільки від журналістів. Я дуже прошу не ставити в коментах свічки та сльози. Просто пригадайте, що зараз хтось сидить в холодних окопах під обстрілом. Або стоїть вночі на посту і що тільки не робить, аби не задрімати та не пропустити ворога. А, може, йде на ризикований вихід. Навіть розуміючи, що це квиток в один бік, – пише Цаплієнко. – Просто уявіть собі це. Збагніть нарешті, що ціна вашого спокою – це життя «Гюрзи» і тисяч інших людей у плямистому однострої, які ніколи не повернуться з бою. І лише подумки запитайте себе, а що особисто ви зробили для того, щоби вони завжди поверталися. Живими і непереможеними».
Михайло УХМАН