Політичні забави депресивного регіону

Виборча кампанія залишилася позаду, хоча в різних куточках міста ще й досі можна побачити сіті-лайти, які закликають прийти і проголосувати 25 жовтня. Чи то недогляд відповідальних служб, чи щасливі переможці перегонів все ще хочуть пережити час, коли перебували в тремтячому очікуванні: оберуть чи не оберуть?
Обрали. І тепер на різних сайтах і в друкованих виданнях можна відшукати публікації, присвячені прогнозам і розкладам у владних органах. Кого оберуть головою?  Хто, з ким і проти кого буде “дружити”?  Хто і для кого випросить “жирну” посаду? Хто має хороші контакти в столиці? Чи здадуться майстри закулісних інтриг? Хто і кого відтиснув своїми амбіціями на задній план? Хто і чиєю підтримкою заручився? Адже вона конче необхідна для того, щоби взятися до виконання головної мети – влаштування власного благополуччя…
Не маю наміру нав’язувати комусь свою думку, а лише висловлю її: прикре і, сказати б, трохи гидотне це чтиво. Нагадує детальну розповідь про бурю в склянці води чи вовтузіння мишей.  Звісно, кожен колега-журналіст заробляє на хліб насущний так, як може і як звик, але за всіма отими живописаннями світу містечкової влади (“віце-спікер” – звучить!) постає портрет газетного чи сайтового “писаки”, який звик отиратися у владних коридорах та кабінетах і  винюхувати тамтешні новини-плітки. Не оминаючи, звичайно, нагоди щось отримати при цьому для себе. Шановні (до певної міри) колеги, вам так приємно і цікаво детально вивчати отой пасьянс, картами в якому будуть більш удачливі у цей період часу спритники? Мине їхня каденція, прийдуть інші, а Тернопілля й далі залишиться депресивним регіоном з найнижчими зарплатами і пенсіями (хоча новообраному голові обласної ради, чи то пак спікеру, воно нині здається аж “перспективним”). Зате – зі своїм невмирущим кумівством, інтригами, корупцією й підкилимними угодами. Знову пригадується “Гладіатор”, який іноді переглядаю, тим більше, що сучасне так зване кіно, на мою думку, дивитися неможливо – попри всі зусилля і старання колишнього заступника міського голови. Імператор  Марк Аврелій пропонує своєму генералу стати протектором Риму, а той відмовляється. “Я саме тому тобі це пропоную, що ти відмовляєшся”, – промовляє мудрий імператор. Можливо, і в нас колись обиратимуть тих, хто найменше пнеться у владу і кричить про свої заслуги.
Але що тоді робитимуть згадані вище колеги-журналісти? З чийого столу підбиратимуть огризки й об’їдки? Хто писатиме такі лоскотні для самолюбства персонажів містечкових ігрищ “аналітичні” опуси про створення коаліцій, груп впливу, кандидатів на “хлібні” та “жирні посади”, про всесильного очільника, в якого все спокійно і прогнозовано? Уявляю сановні фізіономії, які читатимуть усе це…
Тоді й постійні нагадування про найнижчі зарплати й пенсії якось відходять на задній план…
Ігор ДУДА