У Великобірківському ліцеї імені Степана Балея відбулася зустріч однокласників через 60 років

У Великобірківському ліцеї імені Степана Балея відбулися урочини, що викликали захоплення і замилування від події. Тут на зустріч з однокласниками і молодістю зібралися випускники 1965 року.

Можна тільки уявити, як приємно повертатися у юність тим, хто закінчив школу у Бірках у таких вже далеких 60-х. А ходили сюди діти не лише з Великих Бірок, а й з сусідніх, довколишніх сіл – Малий Ходачків, Костянтинівка, Чернелів, Ангелівка, Романівка, Романове Село, Красівка, Дичків, Максимівка, Ступки, Смиківці, Жовтневе (зараз Соборне), Байківці . Нині ж доля розкидала їх різними населеними пунктами України, хтось виїхав і за кордон.

Власне, до 60-річчя з часу закінчення школи вони приїхали не лише з цих сіл, а й з Тернополя, Бережан, Монастириськ, Вінниці, Полтави тощо – там, де нині мешкають. До слова, кілька випускників того року випуску мешкають у США. На минулу зустріч з Америки прилітала Марія Томків. А цього разу не приїхав ніхто, казали, якби працювали аеродроми у Львові, чи Києві завітали б на Батьківщину. А так через війну і вже поважний вік пропустили чергову зустріч випускників, яка ось вже чимало років є традиційною. Випускники 1965 року зустрічаються що пять років. Шкільний дзвінок кличе їх у Великі Бірки, як до рідного дому…
Приємно було, що одна з випускниць школи Марічка Бучко приїхала на зустріч з Полтави, Оля Штунь – з Вінниці, а Іванка Кулик – з Італії.

Урочини розпочалися з покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченкові, а продовжилися у актовому залі навчального закладу, де було організовано святковий концерт. Ведучими на святі були онучки випускників 1965 року – Катруся Шум, Ліди Фатхутдінова і Миколи Шума та Адріана Гарматій – Олега і Олі Караванських.Звучали пісні у виконанні гурту «Оберіг».

Теплі обійми, компліменти, розповіді про себе і сімю, та спогади, спогади… Згадували хто за якою партою і біля кого сидів, хто у кого що списував, як брали участь у художній самодіяльності, КВК, як грали у футбол.

Приємно було бачити теплі обійми рідних людей, що товаришують і зустрічаються роками. Я навіть зауважила, що випускники, як кажуть, зі стажем, настільки поринули у свою теплу та безтурботну юність, що ніхто не говорив про війну, про низькі пенсій чи проблеми зі здоровям. Здавалося, що у кожного, хто прибув на зустріч з молодістю немов розкрилися крила, додалося оптимізму та віри у те, що вони ще такі ж молоді та красиві, якими були на випускному у далекому 1965 році.

Найбільше мене подивувало, що вони, оскільки постійно зустрічаються, пізнають всі один одного, памятають прізвища, імена та по батькові усіх вчителів, що їх вчили, хоча жодного з педагогів уже нема серед живих Годинами можуть розповідати про них та про своїх однокласників.

За словами одного з організаторів даного заходу, випускника 1965 року, відомої на Тернопіллі людини, багаторічного керівника «Тернопільгазу», громадського діяча Олега Караванського, він з вдячністю і теплом згадує рідну школу, своїх однокласників і вчителів, що вивели їх з маленьких сіл у широкий світ, давши перші базові знання з різних предметів і просто хороші життєві настанови.
Як розповів Олег Іванович, випускних класів у Великих Бірках у 1965 році було два – «А» і «Б». Відрізнялися вони тим, що одні вивчали англійську мову, інші – німецьку.

Тоді, у 65-му, 11-й клас закінчили 53 учні, а на нинішню зустріч прийшла половина, і то дехто з тих, хто ходив лише до 8-го класу,. – каже він,- На жаль, з кожним роком нас стає все менше. Відійшла у засвіти і моя дружина, з якою ми разом навчалися у школі, Оля. Вона одна закінчила навчання з золотою медаллю. Це велика втрата для мене. Ми разом виховали чудових сина і дочку, маємо четверо онуків. От і перед цією черговою зустріччю випускників я поїхав на цвинтар, поговорив з нею, а опісля розкажу їй, як усе пройшло, передам вітання від однокласників.

Як розповіла ще одна організаторка заходу, випускниця 1965 року, лікар-педіатр, у минулому завідділенням Великобірківської лікарні Ліда Фатхутдінова, на її переконання ця зустріч, то день радості і молодості. Ми зібралися на зустріч, бо дуже хотілося всіх побачити. На жаль, ряди рідіють. А наша Ольга Плющ втратила сина – загинув під покровськом. Вічна пам’ять їм, а нам усім – здоровя і щоб всі дочекалися наступної зустрічі, через п’ять років…

На цей раз шкільний дзвоник випускникам 1965-го подала директор Великобірківського ліцею ім. Степана Балея Світлана Чайка. Вона, а також голова Великобірківської об’єднаної територіальної громади Любомир Ковч тепло привітали випускників 1965-го. Побажали їм щастя, здоровя, довголіття і всього найкращого.

Усі присутні, переглядаючи давні фотографії в альбомах, стендів з шкільними фотографіями відео з попередніх зустрічей однокласників, немов поверталися у минулі роки, ділячись здобутками, емоціями, радостями. Тут кожен розповідав про себе. Після таких зустрічей залишаються тільки теплі спогади про свято і радісне, і зі сльозами на очах.

Кожен у цей день мав що сказати. Про те, де працювали, а дехто й досі на роботі, як їм живеться. Про дітей та онуків. Зворушливо було бачити, як одна з випускниць принесла фіраночку, якою завішували дверцята печі у хаті, її дівчинкою вона вишивала у школі.

Я захоплений і зачарований вами,- сказав отець Іван з місцевої церкви,- що прийшов поблагословити проведення даного заходу і побажати його учасникам щасливої долі,- Ви через роки пронесли свою дружбу, любов до ближнього, підтримуєте і допомагаєте один одному. Бережете пам’ять про тих, хто відійшов у засвіти. Раніше, щоправда, згадували та молилися лише за своїх вчителів, тепер все частіше і за однокласників, що відходять.

Ваша згуртованість є і для мене, і для нинішніх поколінь учнів та педагогів прикладом. Не лише я можу за таких умов повчати парафіян християнській мудрості, а й повчитися у вас.Бажаю, щоб ви у такому складі і надалі зустрічалися. Мали мир у державі, спокій у душах та сімях. Тішилися внукам та правнукам. Зустрічатися знову й знову хочу з вами, бо ви даруєте тепло, добро і життєву мудрість.