“Рідні” корупціонери кращі, ніж “чужі”? 

“Смерть політичним кар’єристам і пристосуванцям!”- вітався, бувало, зі своїм знайомим, молодим і доволі самовпевненим політичним вискочкою, якого хлібом не годуй – дай лише поваритися у казані містечкових політично-бізнесових інтриг. Він згідно кивав, але в очах була деяка настороженість. І, щоб прибрати її, я завершував церемонію вітання примирливо-конформістським: “Але тобі особисто бажаю довго жити”.

Ми обоє, пригадую, сміялися. Я – з того, що все-таки висловив своє ставлення до його потуг продертися до сонму політичної “еліти”. Він – тому що не цілком позбавлений почуття гумору і ще, мабуть, тому, що у своїй самооцінці зовсім не схильний вважати себе кар’єристом і пристосуванцем. Ну, намагається людина скористатися шансом і зручною нагодою – що в цьому поганого? Так зрештою, роблять усі…

Мені ж здається, що ота моя напівсерйозна-напівжартівлива фраза доволі точно і показово відображає наше українське ставлення до корупції взагалі та корупції, так би мовити, у виконанні близьких нам людей. Звичайно, всі ми з люттю в очах і піною на вустах засуджуємо цю нашу тяжку болячку, вимагаємо її викорінення і не просто викорінення – випікання розпеченим залізом. Ніякої поблажливості до клятих корупціонерів! Стріляти їх, мерзотників, як у Китаї!! На палю саджати!!! Четвертувати!!!!

Та ось вляпується у бруднувату корупційну історію наш з вами давній товариш чи добрий знайомий, з яким і чаркували разом, і “тую червону калину…” виспівували, і у вишиванках знимкувалися, і на сесійних засіданнях поруч возсідали. і… Або ж колега майже з сусіднього кабінету. Причому вляпується серйозно, з солідною доказовою базою, і, відповідно, солідним тюремним терміном у перспективі. І ось тут нас, неначе хтось підміняє. Корупційні діяння?! Та ви що?! Та це десь он там, у сусідньому районі, або ж, дідько з вами, у сусідньому департаменті! А щоб наш хлопець – та ніколи в життю! Та ви знаєте, який він щирий патріот, меценат, як він допомагає сиротам і жертвує на храми?! Та як ви могли подумати, що така людина заплямує свою честь, честь мундиру і спокуситься на якісь паршиві “бакси” чи скількись там сотень тисяч гривень!? Ага, їх вилучили у нього при обшуку? То провокація! Підкинули! Не вірте, люди добрі!

Я чомусь схильний вірити. В підлість і ницість “праведників”, які побожно хрестяться, а потім йдуть творити свої мерзенні справи. В непереборну силу кругової поруки, яка не дасть пропасти “своїм” людям. В нашу незнищенну звичку думати одне, говорити інше, а робити – ще інше.

Схильний вірити, що оту гидоту доведеться вичавлювати з себе ще десяткам поколінь українців. 

Щоб не завершувати на зовсім песимістичній ноті, нагадаю давній сільський жарт, як мовиться, до теми: “Хто там щить, як корова!? А, то ти, доню… То пісяй, пісяй”. 

І народ ніби й не дурний, і працьовитий, і з гумором, а от…живе якось не так. Хто в цьому винен?