Як зізнаються самі учні та студенти, соціальна мережа забирає в них багато часу. Тому українські педагоги вирішили використати її переваги в навчанні. Нині на цій платформі можна знайти блоги вчителів і вчительок з різних предметів. Таким чином тікток-педагоги показують, що навчання може бути не нудним, а цікавим і веселим, пише Очевидець.Медіа.
Серед них – блог заступника декана факультету фізичного виховання Тернопільського педуніверситету з виховної роботи, викладача фізкультури Олександра Хоми, відео якого набрало мільйон переглядів.
«Ще зі школи я активно займався легкою атлетикою і тоді зрозумів, що хочу працювати в галузі фізичного виховання та спорту, бо люблю постійний рух та розвиток. Я навчався у педуніверситеті на факультеті фізичного виховання, а після завершення отримав пропозицію йти в аспірантуру та залишитися викладати на факультеті», – розповідає Олександр.
25-річний педагог вже другий рік займається викладацькою справою і розповідає, що активно почав вести свій тікток-блог навесні цього року.
«Це був початок війни, і на той час тривала невеличка пауза у освітньому процесі студентів. Я бачив, яким нестабільним був у кожного емоційний стан, бо студенти, як і всі українці, не розуміли, що відбувається і що буде далі. Тому мені хотілося трішки їх мотивувати, підняти настрій, додати їм надії і віри в перемогу. Окрім того, давно у мене була ідея зробити щось оригінальне, щоб мати неформальне спілкування зі студентами. Ну і прагнув це все реалізувати у такому незвичному і досить таки прикольному форматі», – ділиться Олександр.
Вже перше опубліковане відео викладача «Йду перевіряти роботу студента, яку отримав о 23.59» набрало більше сотні тисяч переглядів.
«Загалом у своїх коротких відео я показую викладацькі будні, які будуть знайомі кожному педагогу, або ж смішні моменти, які трапляються під час навчання. Інколи намагаюся у ролику вказати студентам на їхні помилки або інші нюанси, які виникають на парах, але, звісно, у жартівливому форматі», – каже викладач.
Ідеї для своїх роликів Олександр Хома черпає із життя та з Інтернету. Часто, розповідає, нові сюжети пропонують і його студенти. Останні також знімаються у відеоблозі викладача.
«Якщо на парах трапляється якась кумедна чи показова ситуація, то відразу хочеться її обіграти у ТікТок. Знімаємо, а потім дивимося на реакцію аудиторії. Часто чи то викладач, чи то студент впізнають себе у тій чи іншій історії, – розповідає Олександр. – До слова, мене більше захоплює не процес пошуку ідеї, а вже готовий продукт, коли я бачу, що все вийшло так, як планувалося, і розумію, що людям це подобалося, бо для мене це велика похвала. Загалом мені приємно, що досить швидко мої ролики знайшли свого глядача та завірусились у соціальних мережах».
До такого креативного підходу в роботі колеги Олександра ставляться позитивно та підтримують його починання.
«Як і студенти, мої колеги сприймають відео у ТікТок з гумором, адже у цьому немає нічого поганого чи видуманого. Усе життєве та правдиве. Інколи, щоправда, піджартовують наді мною, але, звичайно, з добрих намірів, інколи підкидають ідеї для відео, – каже Олександр. – Я не боюся бути смішним в очах колег чи студентів, можу посміятись над собою, вмію сприймати критику, якщо вона є справді доречною».
Одне із відео у блозі Олександра має вже 1 мільйон переглядів, проте викладач каже, що його мета – не мільйони переглядів, а бути на одній хвилі зі студентами.
«Це ролик про те, що студенти відсутні на парах, але у журналі не мають жодної «енки». Я отримав десятки коментарів від старост груп з різних університетів, яким ця ситуація дуже близька. Інше відео має понад 400 тисяч переглядів. Воно теж про те, як староста пояснює, чому на парі відсутні студенти, – каже Олександр. – Загалом більшість роликів я намагаюся зробити нейтральними і щоб вони стосувалися освітнього процесу. І бачу, що людям такий формат подобається.
Я отримую величезний фідбек: це і багато поширень, сотні відгуків від студентів не лише з мого університету, а й зі всієї України. Є й такі, хто вже закінчив університет, але пишуть, що хочуть знову вступити, щоб мати такого викладача. Це дуже мотивує і тішить, коли можеш викликати емоції у людей і відповідно з ними комунікувати.
Взагалі я вважаю, що роль викладача – підтримати та спрямувати кожного студента. І коли бачиш їхні успіхи, то відчуваєш гордість за них. Тому завжди та всюди треба залишатися людиною, в першу чергу, а тоді вже виконувати свої робочі обов’язки».
