Повідомити новину

Поширити:

День опустелювання та посухи – до цього року відомий як Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухою – щорічно відзначають 17 червня з метою сприяння обізнаності громадськості про міжнародні зусилля, спрямовані на боротьбу з опустелюванням.
Опустелювання – це один з найбільш тривожних світових процесів деградації навколишнього середовища. Воно загрожує здоров’ю та джерелам засобів для існування більше 1 млрд людей. На сьогодні деградовано понад два мільярди гектарів раніше продуктивної землі; перетворено понад 70 відсотків природних екосистем. До 2050 року це може досягти 90 відсотків; до 2030 року на виробництво продуктів харчування буде потрібно додатково 300 млн га землі. 
Опустелювання не означає розширення існуючих пустель. Цей процес відбувається тому, що екосистеми посушливих земель, які становлять понад третину площі суші в світі, надзвичайно вразливі до надмірної експлуатації та нераціонального землекористування. Зменшення площі лісів, надмірний випас худоби і неправильні методи зрошення – все це знижує продуктивність землі, впливає на зміну клімату. Попит на земельні ресурси, необхідні для виробництва їжі для людей, кормів для тварин і волокон для одягу, зростає випереджаючими темпами.
Уже не одне десятиріччя проблема опустелювання і посухи актуальна для півдня України. А нині й у нашому краї. Перш за все це пов’язано з діяльністю людей, яка негативно вплинула на усталений клімат у нашому краї. Кліматичні умови настільки змінилися, що чи не щороку ми спостерігаємо незвичні для Тернопільщини пилові бурі, смерчі, спеку, яка чергується із градобоями і підтопленнями. 
Варто зауважити, що наші предки усяко прагнули захиститися від такого явища, як посуха. У багатьох населених пунктах краю збереглися пам’ятні хрести, фігури, встановленні на захист від посухи чи інших природних катаклізмів. А скільки їх було зруйновано за часи атеїзму! Зокрема, у с. Мирне на Підгаєччині у 1990 р. відновили пам’ятний хрест на честь врятування села від посухи, тут також зберігся хрест, встановлений у 1903 р. на захист від градобиття. У с. Дубівці Тернопільського району є пам’ятний хрест на честь врятування жителів села від посухи, неврожаю та голоду (1845 р.). 1845 рік для території сучасної Тернопільщини був надзвичайно посушливий. У багатьох селах священники з процесію обходили поля, просячи Господа про дощ. І Він почув молитви наших прадідів. 
 До речі, саме на території нашого заповідника «Медобори», поблизу сіл Личківці та Городниця Гусятинського району, в р. Збруч виявили під час посухи у серпні 1848 р. Збруцького ідола (Збручанського Світовида) – скульптуру IX століття, одну з рідкісних пам’яток слов’янського язичницького культу. Нині скульптура зберігається у Краківському археологічному музеї. 
Є у Бережанському районі село Посухів. За одним із переказів воно було започатковане у 15 ст. на місці, де сотні років тому було велике озеро. З часом воно висохло, і «по сухому» почали селитися люди. А у Підгаєцькому районі є с. Степове. Таку назву населений пункт отримав після перейменування у 1977 р. 
Відомий природознавець уродженець с. Більче-Золоте Борщівського району Іван Верхратський мріяв створити заповідник «Степ Панталиха» на Тернопільському Поділлі – унікальний степовий ботаніко-орнітологічний комплекс із системою лугів, долин, видолинків, озер, боліт, джерел, малих річок та потічків загальною площею близько 500 га. І. Верхратський звернувся до австрійського уряду з пропозицією про створення там заповідної зони для збереження унікальної екосистеми європейського значення. Цісарський уряд підтримав цю ініціативу, та його реалізації перешкодила Перша світова війна. А у міжвоєнний період унікальні природні ландшафти Панталихи були розорані.  У 1930-і роки залишки степу Панталиха намагався врятувати ще один наш земляк – природодослідник, уродженець с. Драганівка Тернопільського району Микола Мельник. А влітку 1957 р. спеціальна група з охорони природи АН СРСР пропонувала створити новий заповідник – «Степ Панталиха».
Але крім проектів і пропозицій, справа так і не зрушила з місця.
День опустелювання та посухи є нагадуванням про необхідність бережливого ставлення до лісів, річок,  запобігання бездумному розоренню наших полів та засміченню екосистеми. 
Оксана МУРСЬКА, головний фахівець з екологічної освіти природного заповідника «Медобори»