Жебрацтво – безвихідь чи професія?

Серце стискається, коли бачу, як на вулиці просять милостиню. Особливо, якщо на руках у горе-матері маленька дитина, або копійку на шмат хліба просить інвалід у візку чи старенька бабуся.
Звісно, у кожного своє ставлення до таких людей. Хтось пройде повз, вдаючи, що не помітив жебрака, хтось змилосердиться й кине гривню, а хтось подумки обуриться: «Куди дивиться держава?»
Але серед жебраків рідко можна зустріти людину, яка справді потребує допомоги. На жаль, сьогодні жебрацтво є не стільки соціальним явищем, скільки професією, для якої не потрібно жодних знань чи особливих навичок.
Та не у всіх випадках люди жебракують із власної волі. Когось на вулицю з простягнутою рукою змусила вийти складна життєва ситуація, а хтось боїться покинути цей «бізнес» через можливі проблеми з «начальством».
«Дивовижне зцілення»
«Пані, дайте копієчку! Мені на лікування треба!», – кричить на вулиці Чорткова худорлявий чоловік у візку.
«Пані, допоможіть чим можете», – слізно просить на тій же вулиці ще зовсім молода жінка.
Впродовж дня ця парочка «наколядує» чимало таких «копійок». Вже потім з’ясується, що вони – звичайні аферисти. Розсекретить їх  житель Чорткова. Нещодавно чоловік сфотографував «дивовижне» явище: жебрак на інвалідному візку раптом встав на ноги і пішов.
«Інвалід – шахрай! Запам’ятайте його і не кидайте гроші! З ним ще є жінка. Вони по змінах працюють у тому візку. Раніше він був у Чорткові, тепер його можна зустріти на вулицях Тернополя», – застерігає автор фото у соціальній мережі.
Випадки бувають різні, з ними, мабуть, довелося зустрітися кожному. Здебільшого наші жебраки просять на алкоголь або для власника жебрацької мережі. Вони прикидаються ким завгодно: хворими, інвалідами, ветеранами, афганцями, нещасними батьками. Звісно, є серед них і справді нещасні й допомагати їм треба. Але людина, яка дійсно цього потребує, не буде бігти за вами чи голосно плакати штучними сльозами. Люди, зазвичай, стидаються своєї бідності.
Жебрацтво було моєю професією
Цього хлопця я бачу щодня, коли йду на роботу. Він працює двірником у парку. Ми ніколи з ним не спілкуватися, донедавна я навіть не знала, як його звати.
Але зустрічаючись щодня, ми мимоволі почали вітатися. Так, слово за слово, і Тарас розповів, чому він, 20-річний хлопець, підмітає листя у парку. Каже, що сьогодні за роботу йому не соромно. Бо заробляє гроші своїми руками.
«Я сирота. До 14 років жив у дитбудинку, потім вирішив почати самостійне життя. Спочатку думав, що влаштуюся на роботу, допомагатиму будівельникам: подаватиму цеглу, готуватиму розчин. Але хто ж дозволить дитині так працювати?
До дитбудинку повертатися не захотів, спочатку спав на вокзалі. Потім знайшлася, як я тоді гадав, добра жінка, яка взяла мене до себе, нагодувала й обіцяла допомогти вижити у цьому світі. Так я став професійним жебраком, навіть психологом.
За два роки вже знав, до кого варто підходити, хто кине більше грошей. Впродовж дня я заробляв 200 і більше гривень. За місяць – до шести тисяч. Щоправда, цих грошей я не бачив. Зажди доводилося ділитися з нею (хлопець не захотів називати ім’я жінки, яка йому «допомогла». Каже, ці спогади для нього дуже неприємні). Інколи вдавалося заховати якісь копійки, або купити собі щось у магазині, якщо вона не стежила за мною.
Я знав, скільки маю заробити за день. Якщо ж не приносив потрібної суми, залишався без вечері. Проте коли мені виповнилося 17, люди стали не дуже охоче кидати гроші. Частіше обурювалися, нецензурно висловлювалися, казали, що «такий здоровий бик, як я, повинен працювати руками».
Я й сам це добре розумів. Згодом це помітила і вона, тому просто вигнала мене на вулицю.
Сьогодні я працюю двірником у парку. Інколи сумно, що люди, які так тяжко працюють, так мало заробляють. Але я знаю, що у мене все хороше ще попереду.
Цього року вступаю до училища. Там, дай Боже, отримаю стипендію, згодом – хорошу роботу, і життя налагодиться…»
Найбільше грошей заробляють жінки з маленькими дітьми
Для читачів газети «Свобода» Тарас розповів, на яких людських бідах найчастіше заробляють жебраки. Хлопець каже, що їх можна умовно поділити на групи. Найбільше грошей заробляють жінки з маленькими дітьми, які чомусь постійно сплять. Виявляється, їх напоюють снодійним чи алкоголем. Непогано заробляють і так звані «ветерани» й «учасники бойових дій». Їх можна часто побачити на інвалідних візочках посеред проїжджої частини людних трас. «Біженці» ходять квартирами, скаржаться на втрату житла внаслідок пожежі чи стихійного лиха. «Мандрівники» здебільшого просять у потягах і автобусах. Слізно розповідають, що в них вкрали всі документи й гроші, їм немає за що дістатися додому. «Церквушники» вдають побожних і стоять біля храмів. Щоправда, Тарас жодного разу не згадав про «волонтерів», які збирають на потреби АТО. Каже, коли тільки почалася війна, мало хто намагався на ній заробити. Сьогодні ж псевдо-волонтерів безліч. Але люди вже перестали їм довіряти і, замість того, щоб з’ясувати, хто – справжній, а хто – шахрай, не кидають у скриньки гроші для потреб АТО.
У правдивості цих слів переконався і наш журналіст Михайло Ухман. У минулому номері газети «Свобода» він розповів, що йому довелося пережити заради журналістського експерименту. На кілька годин він став волонтером і, маючи всі документи  від «Самооборони Майдану Тернопільщини», зміг зібрати аж… 3 гривні!!! Дві з яких на початку експерименту пожертвував він…
Виявляється, Михайло обрав не те місце. Бо, насправді, аферисти, які прикидаються волонтерами, заробляють у сотні разів більше.
Не заборонено – значить можна
На жаль такий вид бізнесу існуватиме ще довго. Адже наше законодавство не забороняє дорослим особам жебракувати й просити милостиню. Тому за це їх не можна притягнути до відповідальності. Зате передбачено кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у жебракування: позбавлення волі на строк від трьох до десяти років. Окрема стаття Кримінального кодексу стосується використання дорослими немовлят для жебракування.
Але довести провину злочинців і притягнути їх до кримінальної відповідальності досить складно. Зазвичай діти не хочуть свідчити проти батьків або родичів. А немовлята взагалі не можуть нічого сказати.
Щоправда, правоохоронці миттєво реагують на скарги тернополян. Так їм вдалося розігнати жебраків біля РАЦСу.
«До нас неодноразово зверталися як молодята, так і працівники РАЦСу зі скаргами на циганів та «співачок», які нав’язуються з привітаннями за винагороду. Відтак з четверга по неділю правоохоронці посилено патрулюють цей район. Також ми реагуємо на кожен виклик, який надходить на лінію «102», і забираємо у відділок жебраків, які себе некоректно поводять», – повідомив заступник начальника патрульної поліції Тернополя Олег Сороковий.
Так само неоднозначно до жебраків ставляться і священики.
«Церква не проти того, щоби давати милостиню, але не варто церкву перетворювати на жебрацький дім. Більшість жебраків використовує храм як місце для заробітку. Вони спекулюють на особливому настрої людей, на їхній готовності чинити милосердя. Усі ці жебраки можуть працювати, але не хочуть. Люди, які дійсно мають якусь біду, приходять до нас. Ми даємо дозвіл на збір пожертв, і оголошуємо на Службі Божій, що будуть збирати гроші на таку-то потребу», – підсумовує отець Ярослав Плотницький.
Наталя ЛУКІВ