Нема щастя, нема долі, зате маєм бараболі…

Серед тижня телефоную до свого кума Степана в село і питаю: «Чим займаєшся?» «Масажую собі плечі», – була відповідь. Відчувши моє німе здивування (У селі? Масаж? Удома? Собі?), він продовжив: «Мішки з бараболями до льоху ношу».
Минулої суботи таким самим масажем займався і я. Не скажу, що сотня (дякувати Богу, були помічники), але кілька десятків мішків, в кожному з яких від чотирьох до шести відер бараболь, промасажували мене так, що наступного дня руки й ноги були дерев’яні. Виробничий цикл складався з таких операцій: на машину, з машини на спину, до льоху, висипати – і спочатку…
А перед тим було збирання цього продукту. Добре, що трактор їх викопав, тож не довелося видобувати його з надр землі лопатою. Бачили б ви, в яких неймовірних позах робили це картопледобувачі: буквою зю і всіма іншими літерами алфавіту, на колінах і навіть на животі! Це реальний театр пантоміми! Таке завзяття, перефразовуючи відому фразу, можна охарактеризувати так: жити до останньої бараболі.
Для галичан бараболі (бульба, картох, карчохи, крумплі) – культовий продукт. І проклятий. Бо як інакше можна пояснити те, що наш народ так затято вирощує його собі на збитки. Підраховано, що затрати на вирощування тонни картоплі на власному городі (не на полях агропідприємств) дають мінус, у кращому випадку – нуль прибутків. І це без врахування тяжкої праці, яку у нас селяни чомусь не включають у собівартість продукції.
Дорогі мої земляки, увімкніть кмітливість, організуйтеся і почніть заробляти гроші, а не гробити власне здоров’я. Візьміть приклад із кращих кооперативів області, де жителі усім селом вирощують полуниці, малину, продукцію тваринництва і заробляють чималі гроші. Бо серйозний покупець завжди іде туди, де сировини багато і її потрібно визбирувати у десятках сіл.
Ви резонно запитаєте: якщо ти такий розумний, то чому сам тим не займаєшся? По-перше, я живу в місті, маю улюблену роботу, а в село їду допомагати рідним. По-друге, буду переконувати старше покоління не садити так багато бараболь, щоб наступної осені не викидати з льоху торішні бараболі, аби засипати свіжі.
 
Михайло ЛИСЕВИЧ