Степан НИКЕРУЙ: «Визначальним у політиці має бути не «цирк» у Верховній Раді, а підтримка людей, які створюють продовольчу безпеку держави»

Днями знане на Тернопіллі теребовлянське агропідприємство «Колос–2» успішно завершило усі весняно-посівні роботи. Наш кореспондент зустрівся з його директором, заслуженим працівником сільського господарства України Степаном НИКЕРУЄМ і попросив  поділитися своїми думками про те, чим живе і що сьогодні турбує його працелюбний хліборобський колектив.
Коли булава дорожча за… хліб
Мабуть, не відкрию таємниці, якщо скажу, що в  Україні сільське господарство уже традиційно кидають напризволяще. І тепер воно майже нікому не цікаве. Всі поринули в політику і начебто забули, що саме село годує державу. Ще за часів Гетьманщини зародився вислів: одна булава – два гетьмани. Тоді були війни і роздори, а тепер, на жаль, цей вислів став ще гострішим: за одну булаву уже воюють три гетьмани.
Складається враження, що державотворці на економіку дивлять через рожеві окуляри. Наприклад, закони, які нині приймає Верховна Рада, не йдуть на користь сільгоспвиробникам, якщо не сказати, що вони просто шкодять їм.
Ось конкретні факти. У будь-якій державі під час кризи податки зменшуються, а в нас навпаки. Єдина пільга, якою донедавна користувалися агровиробники, це був спеціальний режим оподаткування ПДВ. Не дослухавшись до аграріїв, можновладці його відмінили. І, що тривожно, навіть новий аграрний міністр Тарас Кутовий, який ще навіть по-справжньому не приступив до своїх повноважень, заявив, що він проти надання пільг хліборобам.
Логіку так званих реформаторів дехто обгрунтовує  зарубіжним досвідом, де не має такої пільги. Але не забуваймо, що там виділяють дотацію на кожен гектар оброблюваної землі. Думаю, що й наші аграрії не будуть заперечувати, аби їм давали на круг по 300-400 доларів. І тоді справді відпаде питання усяких пільгових режимів. Але у нас країна парадоксів: спецрежим ПДВ відмінили, а дотацій не дають. То де ж логіка?
У мутній воді, як мовиться, легко рибка ловиться
Нині на вустах українців, після розмов про війну  на Донбасі і комедію у верхніх ешелонах влади, топ-тема продажу землі. Звичайно, кожна людина, як власник паю, має право сама розпоряджатися своєю ділянкою. Однак не забуваймо, що в Україні на сьогодні не зроблене найелементарніше – не проведено інвентаризації цього національного багатства. А з іншого боку, постає питання: хто стане покупцем землі, за якими правилами її будуть продавати? Чітких правил гри просто не існує. А в мутній воді, як мовиться, легко рибка ловиться.
Відтак маю сміливість заявити, що єдина реформа, яка була найефективнішою за часів української незалежності, це сільськогосподарська. І вона спрацювала. Від радянських часів до сьогодення Україна перетворилася в успішну галузь, яка впевнено конкурує і навіть лідирує на світових ринках. А якщо  хліборобів позбавити усіх дотацій, відкрити сумнівний  ринок землі, то не виключаю, що ми повернемося у радянське минуле і будемо збирати з гектара по 20-30 центнерів зернових.
І саме тому в сільському господарстві усе повинно бути прогнозовано: виробники і пайовики мають чітко розуміти: на чому вони стоять, куди йдуть і що з цього отримають.
Зарубіжні ринки монополізували зернотрейдери
Принагідно хочу порушити ще одну проблему. Держава дала нам (сільгосптоваровиробникам) право продавати свою продукцію за кордон. Я спілкуюся з багатьма зарубіжними партнерами. Вони і справді хочуть з нами торгувати. Але на перешкоді такій взаємовигідній співпраці стоять гігантські латифундисти, зернотрейдери, які просто монополізували цей сегмент ринку. Більше того, закон про зміну оподаткування в сільському господарстві тепер на руку великим латифундистам, які мають доступ на зарубіжні ринки. А малі і середні агропідприємства знову залишаються у програші. Наведу простий приклад: три тижні тому вартість пшениці другого класу становила 4,5 тисячі за тонну. Нині за неї уже дають 3,5 тисячі гривень. І що характерно, це не ринок визначає ціни, а конкретні фірми-монополісти регулюють свої прибутки.
Наперекір усім проблемам ростимо хліб і підтримуємо село
Реальність така, що затрати на землю, агровиробництво загалом щороку зростають. І щоб розвиватися, втриматися на ринку, це обов’язково треба робити. Пригадую, років десять тому ми вперше отримали 60 центнерів пшениці з гектара. І здавалось, що це вже вершина врожайності, а тому пробували зменшити затрати на її виробництво. Але дуже швидко зрозуміли, що це тільки проміжне досягнення. Тож почали детально вивчати європейський досвід (поїздки за кордон, семінари, література), закупили новітню техніку. І все це дало свої результати. Торік пшениця на круг видала нам під 90, а ячмінь – по 82 цнт/га.
Звичайно, усе це досягнуто завдяки новим технологіям, сучасній організації праці, яка також має неабияке значення. Бо, скажімо, той чи інший техпроцес потрібно виконати саме сьогодні, бо завтра це вже буде неефективно, а витрачені гроші будуть викинуті на вітер. Тож і мені не завжди доводиться сидіти в офісі чи їздити за кермом легківки. Коли потрібно, з агрономами йду в поле. Разом думаємо, аналізуємо, вивчаємо і приймаємо спільне рішення. Бо навіть кілька спеціалістів одночасно можуть мати різну думку, а  разом вибираємо оптимальне рішення. І, як бачимо, воно у нас виходить правильним.
Коли йдеться про результативність агровиробництва, нерідко апелюємо до ідеї економічного патріотизму, тобто хотіли б співпрацювати з вітчизняними науковцями. На жаль, як це не боляче говорити, наша галузева наука сьогодні суттєво відстає від передових українських агропідприємств. Тож природно орієнтуємося на європейські досвід, технології і техніку.
Що стосується нинішніх хліборобських справ, то ми, як і більшість господарств області, з осені заклали надійний фундамент майбутнього врожаю, навесні чітко витримали всю технологію посіву і догляду за посівами. У стислі агротехнічні терміни завершили сівбу ярих зернових, а також кукурудзи і сої. Але, через вищеперелічені проблеми, досі не знаємо, який будемо мати з цього результат.
Навіть в умовах монополізації ринку зернотрейдерами, непрогнозованості податкового законодавства і невпевненості у завтрашньому дні, ми дбаємо про своїх людей, і в повному обсязі виплачуємо пристойні заробітні плати, не скорочуємо робочих місць. Вагомі кошти вкладаємо у соціальну інфраструктуру населених пунктів. До речі, із соціальною сферою працюємо практично щоденно, бо в людей різні проблеми виникають постійно. А у школах монтуємо опалення, замінюємо вікна на енергоекономні, допомагаємо місцевим радам.
Розповідати про це можна ще багато, але скажу головне: такі підприємства, як наше та йому подібні,  вкрай потрібні, оскільки вони дбають про соціальну сферу сільських громад. Йдеться власне про середні і малі підприємства, бо достукатися, наприклад, до керівника агрохолдингу, офіс якого не те, що за межами області, але й України, просто нереально. А кожна сільська людина фактично виживає за рахунок свого паю і підтримки агропідприємства. А це – гроші на ліки, ремонт опалення, оплата комунальних послуг, усього просто не перелічити, з чим селяни звертаються за допомогою. А ще оранка городів, сівба ранніх зернових – усе це пайовикам виконуємо за рахунок підприємства. Нашим працівникам і одиноким престарілим ці послуги надаємо безкоштовно. А напередодні цьогорічних Великодніх свят соціально незахищеним краянам, як і щороку, виділяємо продовольчі пакети і грошову допомогу.
У праці спорт допомагає
На особливому контролі у керівництва ТОВ «Колос–2» фізична культура і спорт, з яких починається здоров’я нації. Скажімо, ми інвестуємо у міський стадіон Теребовлі. Там, спільно з міською радою, монтуємо сучасну зрошувальну систему, приводимо до ладу його інфраструктуру, фарбуємо лавки, замінюємо пластикові крісла.
А ще ми утримуємо найкращу футбольну команду на Тернопільщині – теребовлянську «Ниву». Вона – чемпіон,  володар Кубка і Суперкубка області. У цьому році, під час урочин з нагоди 25-ліття футболу Тернопільщини, спортивні функціонери відзначили усю команду «Ниви», а мені, як президенту футбольного клубу, за особливі успіхи у розвитку улюбленої гри мільйонів, вручили Почесну грамоту голови керівника Федерації футболу України Андрія Павелка.
Словом, працюємо на совість, з любов’ю до землі і турботою про краян. Ми вміємо це робити, можемо і хочемо, але проблема лише в одному, аби ті, хто нині бореться за булаву на олімпі державної влади, якомога швидше зрозуміли, що визначальним в Україні має бути не «цирк» у Верховній Раді, а турбота про людей, які створюють продовольчу безпеку держави.
Тарас БОГДАНЮК