У «Дивосвіті» знову прем’єра!

Моє знайомство із єдиним в Україні народним шкільним театром «Дивосвіт» – давнє і добре. Писала про них ще тоді, коли працювала у молодіжній газеті «Ровесник». Що можу сказати? Упродовж стількох років «Дивосвіт» продовжує дивувати довколишній світ своїми творчими здобутками, невтомною працелюбністю. Повірте, колись, у недалекому майбутньому, про цей театральний колектив писатимуть, як про унікальний феномен у шкільницькій діяльності. Адже одна справа сталий і сконцентрований класичний театр, і зовсім інша – тимчасовий. Бо ж через кожних 5-6 років юні артисти «випурхують» з «Дивосвіту» назавжди. І знову карбувати кожну нову грань театру доводиться від самого початку, себто – з нуля. Якщо чесно, то дивуюсь невсипучій повсякчасній працелюбності і наполегливості Ольги Матвієвської – режисера-постановника, художнього керівника, наставника, заслуженого працівника освіти України.
«Пригоди маленького Чарлі» (дипломант «Коронації слова – 2012)  –  це нова вистава в репертуарі «Дивосвіту», за казкою двох тернопільських авторів Галини Шулим та Богдана Мельничука. Її прем’єра зібрала повну залу глядачів, місць  не вистачало, настільки було багато охочих побувати в гостях театру. Головний герой казки – маленький гномик Чарлі, сенсом життя якого є робити усім добрі справи. У нього багато друзів. Всі вони «любили Чарлі за доброту, щирість та вміння радіти й дарувати радість іншим». Антигерой вистави «із великим серцем» – злий троль Вінс. Він за своє життя не зробив жодної доброї справи, а відтак, не вмів радіти успіхам інших, а навпаки – заздрив і намагався всім заподіяти шкоду.
Гномика Чарлі, який  уособлює всі найкращі людські риси, чудово і природно грає шестикласник Максим Мельник. Упродовж всієї вистави з обличчя хлопця не щезає усмішка. Коли я сказала про це п. Ользі, вона так само тільки усміхнулась:  «Знаєте, під час репетицій я казала йому так – уявляй, що ти краплинка доброти, очі – дзеркало душі, тож вихлюпуй з них добрих зайчиків, хай стрибають». На жаль, не всі друзі гномика були здатні скласти іспит на справжню дружбу, коли той потрапив у біду. Однак він, незважаючи на це, продовжує їх всіх любити і навіть…своїм неосудженням,  виправдовує недобрий вчинок звірят. Якраз ця риса й допомагає йому витримати найскладніші завдання і, зрештою, перемогти зло в особі троля Вінса. А який романтичний і неперевершений образ дивовижно-чарівної пташки Золотистої Зорени!
Казковий герой Чарлі – дуже мудрий. Його філософські висловлювання на тлі майже детективного сюжету спонукають до недитячих розмислів. Для прикладу: «Можна мати велике тіло, а душу – малу. І навпаки…» Або ось це: «Ніщо не робить нас такими вразливими, як байдужість наших друзів». Ця казка, до речі, не дасть дитині піти іншим шляхом, шляхом недоброти, нелюбові, неспівпереживання. Впевнена,  кожна дитина захоче бути схожою на головного героя казки, мати його за взірець. Особливо тішить те, що перемогти Дракона (інтелектуальні змаги) Чарлі допомогло, щоб ви гадали? Любов до книги (гномик багато їх прочитав і продовжує читати) та вміння спостерігати за життям. А це, погодьтесь, одне від другого невід’ємне. Також ця гарна звичка зростила в душі гномика такі прекрасні риси, як наполегливість, стійкість і мужність. Чи ж не приклад для наслідування?
«Думай головою, але вибирай серцем»,  – підказує Дракон гномику. Що таке голова? Це – розум. А що таке серце? Це – голос інтуїції, голос янгола охоронця. Вистава «пересипана» веселими повчальними пісеньками, які дуже гарно вплітаються у казковий текст, здається, так само, як квіти у вінок. Одне невіддільне від іншого. Тому й не дивно, що від натиску такого «шквалу» доброти навіть антигерой троль Вінс трансформується у позитив. Він починає глибоко усвідомлювати свою самотність, і головне – її причину: «Зло в душі своїй плекав і тому самотнім став. Що я є, а що нема – непотрібний зовсім я…Злом не можу більше жити, хочу світ цей полюбити і добро навчусь робити, з усіма буду дружити. Зло у серці загашу, а добро я запалю… Хай воно ясніше сяє і теплом всіх зігріває».
Зазвичай «зло» в усіх казках гине, його знищують, а в цій – воно перероджується в іншу, добру якість. Перемагає Любов. Ця книжечка має бути настільною у освітян, у вихователів дитячих садочків, у бабусів з дідусями, які щодня спілкуються з малечею, зрештою, у кожного тата з мамою, бо хто, як не вони є для своїх дітей першими і незаперечними авторитетами на шляху духовного зросту. Цю виставу треба показати у кожній школі. Адже, щоб робити добро, мало вдавати із себе доброго, треба просто робити його. Пам’ятаєте слова Св. Павла із Послання Галилеям (6.10)? «Поки маємо час, усім робімо добро». Краще й не скажеш.
Тим часом на думку спадають чудові слова «батька» Маленького Принца – Антуана де Сент-Екзюпері: «Немає нічого кращого у світі, аніж радість людського спілкування». Не лукавлю, коли скажу, що у мене вони викликають порівняння із «міцним горішком» спільноти людей, які духовно об’єднались і ревно виконують у цьому світі свої обов’язки не лише руками і розумом, а й душею і серцем. Мова про директора школи Олега Климчука, його заступників з навчально-виховної роботи Людмилу Дмитрущак, Ірину Макар, Любов Вовк, музичного керівника – Лесю Савку, художника-декоратора Лесю Лисюк, режисера – Ольгу Матвієвську. До них приєднались дві мами колишніх випускників цієї школи Тетяна Шамрин і Мирослава Дубчак, які бездоганно і зі смаком шиють сценічний одяг для вистав. Це хай і невеличка спільнота справжніх українців, але з великим огромом душі. Їм не має часу коли хизуватись (піаритись), вони постійно у праці і творчому пошуку. Бо розуміють, що Бог довірив їм велику справу – плекати у душах маленьких українців загальнолюдські моральні цінності. Направду, заради цього варто жити.
Валентина СЕМЕНЯК
Фото автора