Твір В. Шкляра «Троща» – правда життя українського

Назва твору походить від слова «тростина», має пряме і символічне значення. Пряме – місцева назва ділянки Стрипи, зарослої очеретом, де повстанці влаштувати табір; символічне – трощать життя і  долі українців  жорстока більшовицька влада та її репресивно-каральні органи. Там, над Стрипою, стикалися  райони: Микулинецький,  Козівський, Козлівський, Золотниківський – і розташовані села Богатківці, Денисів, Ішків та інші.
В основу роману лягли  архівні  документи  ОУН-УПА, знайдені  на Тернопільщині в 2004 р., та інші документи і розповіді людей. У романі деякі персонажі діють під зміненими прізвищами і псевдонімами: Михася – Михайлина Стасів («Черешня», «Волошка») – це Софія Костів  («Волошка») з Божикова Бережанського району;  Василь Мандзій («Стодоля») –  Василь Магдій («Жар», «Доля», «Крамарченко»). Останнє псевдо дали тернопільські енкаведисти. Його рідні подані під власними іменами і прізвищем Мандзій.    Гак («Чайка», «Дзідзьо») – Качур Іван із села Богатківці тодішнього Золотниківського району.
Письменник на прикладі однієї, на перший погляд незначної, але трагічної події  на Стрипі 29-30 червня 1947 р. талановито і надзвичайно цікаво показав проблеми, що були характерними для того часу, коли повстанський рух зазнавав величезних втрат і перебував на стадії реформування.
Автор не героїзує  усіх  повстанців, як це переважно роблять дослідники визвольної боротьби, а чесно показує на прикладі драми над Стрипою характер протистояння між жорстоким і підступним ворогом – НКВД, якого  уособлюють підполковник Хорсун, лейтенант Свердлов,  та незламністю, силою духу чесних борців – «Місько», «Сірко», «Орися», «Жучок».   Письменник  правдиво і безкомпромісно викриває негативні явища повстанської боротьби: помилки, злочини, низький моральний та ідеологічний рівень окремих повстанців (пияцтво і корисливість  Гака), навіть злочини деяких керівників і рядових підпільників («Жар», «Броз»).      Роман надзвичайно цікавий, написаний талановитим автором, який глибоко вивчив реальні події, галицький діалект, що надає романові особливої привабливості, відчуття правди у відтворенні труднощів боротьби, побуту повстанців, взаємин між ними, помилок, характерів і переживань.
Я – читачка з 80-річним стажем, український філолог, обізнана з польською і російською літературами, але не пам’ятаю, щоб із таким захопленням, такими переживаннями читала якийсь твір, як «Трощу».
Ядвіга ФЕДИК-БАЛАЦЬКА
Козова