«Скошений цвіт» української родини Барвінських

Газета «Свобода» разом із Лігою підприємців Тернопільщини «Українська справа» (голова – Михайло Ратушняк) продовжує серію публікацій про відомі й маловідомі родини з Тернопільщини, які своєю працею, життєвим подвигом робили все для того, щоби прославити рідний край та Україну.
«Скошений цвіт» – так називається повість відомого представника родини Барвінських, громадсько-суспільного діяча, історика, письменника, публіциста, уродженця с. Шляхтинці Тернопільського району Володимира (1850–1883). Він, так називаючи свою повість, ніби передчував, як складеться майбутнє відомої родини. Прожив Володимир надто коротке життя…
Нині важко уявити тернополянина, який не знає, де у Тернополі вулиця Родини Барвінських. Проте ще й досі не усі знають, чому її так назвали, а ще багатьом невідомо, хто ж вони – представники славного роду. Звичайно, якщо розповідати про кожного, то можна написати кількатомну книгу, тож ми лише коротко згадаємо про її найяскравіших представників. А розпочати треба зi священника, уродженця с. Ярчівці, що на Зборівщині, Григорія Барвінського, який душпастирював у Баворові, Курниках, Лозовій та Шляхтинцях, нині Тернопільського району. Разом із дружиною Домінікою вони народили і виростили п’ятьох славних синів – Володимира, Івана, Іполита, Олександра та Осипа. Іван, Іполит та Осип Барвінські пішли шляхом батька, ставши відомими на Тернопіллі священниками та проукраїнськими культурно-громадськими діячами.
Поборник українства Олександр і «Символ жіноцтва Тернополя» Євгенія
Саме Олександр Барвінський запровадив термін «українсько-руський» у шкільних підручниках. У 1893–1897 рр. він очолював Наукове товариство ім. Шевченка, був редактором газет і журналів.
У 1879 р. Олександр Барвінський, який після смерті першої дружини залишився з двома маленькими дітьми, одружився з Євгенією Любович. Саме вона виховала чоловікові восьмеро дітей – двох від першого шлюбу і шістьох спільних – Богдана (1880), Романа (1881), Галину (1883), Степана, Василя (1888) та Олександра (1890). Молода дружина не тільки допомогла чоловікові заново відчути душевний спокій в родинному житті, а й підтримувала його в громадській діяльності. Євгенія Барвінська керувала хором у Тернополі. Саме вона помітила талант до співу у юної  Соломії Крушельницької. Заснувала при церкві Різдва Христового перше жіноче товариство під назвою «Сестрицтво», в яке входили жінки з інтелігенції та міщанства. Діяльність спрямовувалася на розвиток церковного життя та допомогу бідним і вбогим.
Євгенія Барвінська з допомогою о. Амвросія Крушельницького організувала, окрім жіночого, ще й чоловічий хор, якими керувала упродовж 1882-1886 років. Вона була акомпаніатором і диригентом хору «Боян» у Тернополі. Олександр та Євгенія Барвінські були частими гостями в домі о. Амвросія. Олександр Барвінський став хресним батьком для наймолодшої з Крушельницьких – Анни, яка також пов’язала життя з музикою, співом.
У 1888 р. О. Барвінського призначили професором Львівської учительської семінарії, і родина переїхала до Львова. Тут Є. Барвінська теж керувала хором – з 1891 по 1895 рік працювала з хором товариства «Боян».
У Тернополі 15 липня 1880 р. у Барвінських народився син Богдан, цей факт зафіксований у метричній книзі Тернопільської греко-католицької парафії. В історію української культури Богдан Барвінський увійшов як історик, архівіст, бібліотекознавець і педагог. Історію він студіював у Львові в М. Грушевського. Продовжував навчання у Віденському і Берлінському університетах. Брав активну участь у діяльності НТШ, був професором Львівського таємного університету. Богдан Барвінський – автор багатьох розвідок з історії України. Серед них «Історія українського народу», перевидана у 1991 р. в Тернополі.
У 1881 р. у подружжя Барвінських народився ще один син, Роман, який успадкував від матері талант художника. Окрім Краківської академії мистецтв, він закінчив Львівську політехніку і заробляв на хліб як залізничний інженер.
 «Композитор без нот», якого Сталін «запрошував» написати гімн Радянського Союзу, і вірна дружина Наталія Пулюй
20 лютого 1888 р. в Тернополі у родині Барвінських народився син Василь, майбутній відомий композитор, піаніст, музикознавець. Винахідник кластера, тобто проклав шлях сонористиці – одній із провідних технік музики ХХ–ХХІ століть. Василь Барвінський – перший український композитор, ноти якого видавали в Європі, США, Японії.  Він успадкував таланти батька і матері. Судилося йому стати й делегатом Народних Зборів Західної України, професором і ректором Львівської консерваторії. А потім – пекло ГУЛАГу і забуття.
Радянська влада не давала санкції на арешти Барвінських аж до серпня 1947 р. Причина, якою можна це пояснити, криється в тому, що радянська влада прагнула використати їх імена в своїх пропагандистських цілях і перетягнути їх на прорадянські позиції. Більше того, вищеназваним людям надавали всі можливі суспільні блага. Зокрема, Василь Барвінський був призначений директором консерваторії і обраний народним депутатом Верховної Ради СРСР. Богдан Барвінський працював у Львівському філіалі АН УРСР. Олександр Барвінський працював у лікарні для партноменклатури, очолював терапевтичний відділ, також був депутатом Львівської міської ради.
Проте, судячи з агентурних донесень, використати українську інтелігенцію в своїх цілях не вдавалось. Зокрема, абсолютна більшість «старої» інтелігенції гостро розкритикувала ліквідацію Греко-католицької церкви і з певною зневагою ставилась до радянської інтелігенції.
Так, 19 серпня 1947 р. перший секретар Львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький надіслав телеграму до Лазаря Кагановича, у якій попросив санкцію на арешт сім’ї Барвінських і проведення показового судового процесу.
29 січня 1948 р. Василь Барвінський був заарештований. Пред’явлені згодом композитору звинувачення шокують абсурдністю та цинізмом.
У МГБ його примусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». І вони були знищені. Потім було довге заслання на 10 років у мордовські табори.
Цікаво, що Василя Барвінського у 1939 р. Сталін «запрошував» до написання гімну Радянського Союзу.
Фізично й морально надламаний після відбування повного терміну заслання у концтаборі, Василь Барвінський повернувся до Львова. Останні два роки його життя минули в пошуку засобів до існування та прагнення, здебільшого марних, відновити деякі зі своїх знищених творів. «Я є композитор без нот», – часто у відчаї згадував маестро, як слуги злочинного режиму змушували його відмовитись від написаних ним композицій.
У  1964 р. багаторічні зусилля львівських композиторів (особливо А. Кос-Анатольського) досягли мети: В. Барвінський був реабілітований, правда уже після смерті. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі у родинній гробниці.
Увічнена його пам’ять у Тернополі двома меморіальними дошками, його іменем названа Тернопільська музична школа № 1.
Член уряду Стецька Олександр Барвінський ще й досі не реабілітований 
Стосовно лікаря Олександра Барвінського, то вже в 1944 р. радянським спецслужбам було відомо, що в 1941 р. він був у списку уряду Стецька як заступник міністра охорони здоров’я, а після його розпуску очолював відділ охорони здоров’я Львова до закінчення нацистської окупації.
26 серпня 1947 було видано постанову про його арешт. 19 січня 1948 р. був складений обвинувальний висновок, де стверджувалось, що Барвінський був співучасником масових убивств євреїв, і, зокрема, оглядав місця масових вбивств, для того, щоб упевнитися в належному їх маскуванні на місцевості, що значно відрізнялось навіть від показів Барвінського, які були дані під тиском.
Питання про співучасть у вбивствах євреїв стало одним із головних на першому ж судовому засіданні 27 січня 1948 р. Слід сказати, що Олександр Барвінський не визнав «надуману» провину у співучасті в цих злочинах.
Проте це не вплинуло на суд та його рішення, і вирок став, по суті, копією обвинувального висновку. Барвінському присудили 10 років позбавлення волі та 5 років обмеження в правах. Після відбуття терміну ув’язнення Олександр Барвінський прожив лише один рік і помер в 1958 році.
Вкрай прикро, але на 29 році української незалежності чільний представник цього роду, лікар, громадський діяч Олександр Барвінський ще й досі… не реабілітований за сфабриковано-показовою справою!