Про політичну толерантність

(Актуальні нотатки від медіа-фестивалю духовної творчості  «Волинські гостини»)
 Російська військова інтервенція на Донбасі  пригальмувала процес становлення громадянського суспільства в Україні.  На думку фахівців Європейського Союзу,  оздоровити ситуацію допоможе  система міні–проектів громадянського спрямування, що мають доноситись до жителів регіонів через місцеві ЗМІ. Тут йдеться не лише про отримання знань, а й і про удосконалення важливих вмінь, зокрема щодо толерантного ставлення до людей з іншими поглядами.  Особливо під час виборчих кампаній, коли дається взнаки дефіцит політичної толерантності – поваги до свободи, думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів представників антагоністичних політичних течій.
Варто  визнати, що після двох суспільних революцій (Помаранчевої та Гідності) українське суспільство все ще обтяжене стереотипами тоталітаризму, а надто в питаннях реалізації виборчого права.  Адже президентські та парламентські вибори 2014 року пройшли в атмосфері суспільного психозу – продукту агресивної комерційної реклами, що атакувала виборця зі шпальт друкованих видань  та  телевізійних роликів, профінансоних олігархами.
Очевидно, що президентські та парламентські вибори 2019-го теж не обійдуться без атмосфери психозу, бо провладні політсили виявили шанобливе ставлення до українського національно-визвольного руху, а парламентська опозиція
продовжує задурманювати свій електорат постулатами російського великодержавного шовінізму.
Настане час, і світ дізнається про усі злочини проти людяності, що їх вчинила  теперішня російська вояччина на Донбасі протягом чотирьох років неоголошеної війни.  Але із того, що вже відомо,  висновок однозначний: сучасний російський імперіалізм не змінив своєї хижої природи. Новітніх героїв зараховуємо до легіону уславлених і  віддаємо данину пам’яті з нагоди вагомих державних свят, а зокрема  23 травня – в День героїв національно-визвольних змагань.
Цього дня народився ланівчанин, командир відділення 14-ї окремої механізованої бригади  Юрій Коваль, якого побратими по Конгресу українських націоналістів згадують із гордістю та співчуттям.     Юрій загинув 20 лютого 2016 року в районі міста Мар’їнка Донецької області  від кулі ворожого снайпера – у річницю пам’яті Героїв Небесної сотні. Указом Президента Петра Порошенка його нагороджено  орденом «За мужність» ІІІ-го ступеня, на його честь названо школу, у якій він навчався.
Згідно з християнським віровченням маємо пом’янути  усіх невідомих борців, які загинули у боротьбі за українську державність.
Маємо надію, що реалістична лірика учасників медіа-фестивалю «Волинські гостини» допоможе  сучасникам розгледіти суть політичної толерантності із того ракурсу, що  проектується на перспективу національного примирення.                                                                    Пропонуємо увазі читачів епічну поезію лановецької поетеси Богдани Політикіної, яка просто і без пафосу зафіксувала один із жахливих епізодів воєнного лихоліття. Розповіді матері  посіяли зерна патріотизму у її душі, а вона зуміла прищепити це своїм дітям. До слова, син Богдани Василівни – Ігор – сумлінно виконав свій військовий обов’язок  із захисту Вітчизни в зоні АТО з березня 2015-го по березень  2016 року.
 
Василь НЕРУЧОК,
голова мистецько-спортивного клубу                                                                   «Тризуб» м. Ланівці
 
Щось не спиться
Щось не спиться восени
Довгими ночами,
Cлухаю – хтось лопотить
Босими ногами.
Заглянула крізь шибки –
В очах блуд неначе:
Чиїсь тіні миготять,
Молоді, юначі.
Не привиділось мені,
Давнє не минуло –
Троє хлопців взуття своє
У хаті забули.
Не забули, а не встигли
Взутися швиденько,
Як втікали від облави
Босоніж раненько.
Цю історію трагічну
Мама пригадала,
Коли сова на смереці
Дико закричала.
Напровесні, як сніги
Почали топитись,
Три повстанці завітали,
Щоб в хаті зігрітись.
Мати їсти зготувала,
Молока налила,
Та поставити на стіл
Хлопцям не поспіла.
Два вершники прямували
У напрямку хати,
А нещасним один вихід –
Крізь вікно втікати.
Мама їжу до цебрика
Зляку поскидала,
А шинелю в  піч гарячу
Зопалу сховала.
А за вікном в чистім полі
Постріли гриміли,
Неозброєні спастися
Від куль не зуміли.
Розхристаних, підстрелених
Повстанців безсилих,
Заарканених за руки
Коні волочили.
Чиї вони були діти
Ніхто не питався.
Не один  батько посивів,
Сина не діждався…
Аж по всьому про шинелю
Мама спохватилась –
Тут до ніг її з кишені
Граната скотилась.
Та ж на печі сестра Галя
В кутку причаїлась!..
Видно Бог покерував,
Щоб жива лишилась.