Кирило Студинський – фундатор нобелівського руху в Україні

Ще з студентських років я захоплювався нобелістикою, цією вузькою галуззю знань про шведського винахідника і гуманіста Альфреда Нобеля та лауреатів премії його імені. У енциклопедичному виданні «Лауреати Нобелівської премії», перекладеному з англійської, у матеріалі про видатного німецького фізика Макса Планка йшлося про те, що він був членом наукових товариств кількох країн світу, зокрема й України. Американське видання датоване 1987 роком, у час досвітніх вогнів української незалежності. Тоді я замислився, про яке ж наукове товариство України йшлося?
А мова про Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Впродовж дев’яти років – з 1923 по 1932 рр. – його очолював наш славетний земляк, академік Кирило Йосипович Студинський.
Світова наукова спільнота нещодавно відзначила 150-ліття від дня його народження.
Життя Кирила Студинського пробудилося 4 жовтня 1868 р. в с. Кип’ячка, що поблизу Тернополя, у щирій священичій українській родині. Його батько був парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці у цьому селі. Мати, Вікторія, була донькою о. Степана Качали, пароха церкви Св. Юрія у Шельпаках. У родині панував культ духовності та науки. Можливо, це передавалося династично, адже о. Степан Качала був послом до Галицького сейму та віденського Райхсрату, одним із засновників товариств “Галицько-руська матиця”, “Просвіта” та імені Т.Шевченка (пізніше НТШ).
Кирило Студинський навчався у Тернопільській гімназії, пізніше – в Академічній гімназії у Львові. Зовсім юним почав публікуватися.
Європейську освіту отримав на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів, став активно співпрацювати із НТШ. Завжди прагнув налагодити плідні зв’язки із науковими та культурними діячам Великої України. Вважав за необхідне бути присутнім на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві та ювілеї Миколи Лисенка. Мріяв про духовне та державне возз’єднання України, був її незламним патріотом.
Чи не тому доля неодноразово випробовувала його на міцність?  Зайнявши Львів, польська влада вимагала від нього скласти присягу на вірність Польщі. К.Студинський рішуче відмовився. За це був позбавлений посади професора університету. Його негайно інтернували в Баранові та таборі Домб’є біля Кракова.
Проте стояв і вистояв. Ніщо не зламало його. Авторитет професора Студинського був настільки вагомим, що впродовж 1923–1932 років йому довірили очолювати  Наукове товариство ім. Т.Шевченка, цю неформальну академію наук України. Свідченням високого міжнародного авторитету НТШ в цей період було прийняття у члени поважної наукової інституції трьох нобелівських лауреатів — Альберта Ейнштейна, Фріца Прегля та Макса Планка.
Усі сили він докладав для того, аби об’єднати науковий потенціал України, співпрацював із науковцями та діячами УСРР, схвально відгукувався про “українізацію”. У 1924 р. був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, отримував належну йому академічну зарплату.  Приїздив до Києва та Харкова, займався розробкою українського правопису.
За радянофільські симпатії його намагалися ізолювати від громадсько-політичного життя Галичини. Щирий у своїх почуттях, він опинився на прокрустовому ложі двох тоталітарних режимів.
1933 року президія ВУАН вивела з членів академії “ворогів трудящих мас” – науковців Михайла Возняка, Філарета Колессу, Василя Щурата та Кирила Студинського. Відомий більшовик Михайло Бухарін назвав К.Студинського “шпигуном польської дефензиви”.  Пізніше сам став жертвою сталінізму.
Але вже восени 1939 року нова влада знову запрагла опиратися на авторитетних діячів Галичини. Студинського поновлюють на посаді професора Львівського університету, він стає проректором, деканом філологічного факультету, депутатом Народних Зборів Західної України. Відкриває їх як найстарший за віком обранець. Стає депутатом Верховної Ради УРСР, академіком АН УРСР. Здавалося б, чого ще прагнути людині? Проте, використовуючи власний авторитет, наступаючи жорстокій владі на п’яти,  він усіляко намагався допомагати людям.
Однак невдячна влада готує нову криваву розправу над ним. Його життя обірвалося у лихолітті Другої світової…
Пливуть над Україною роки. Проте наперекір усьому і у житті, і вдячній пам’яті поколінь, громадянський та науковий подвиг Кирила Студинського продовжують жити.
З ініціативи голови Тернопільського осередку НТШ академіка Михайла Андрейчина в обласному краєзнавчому музеї вшанували пам’ять видатного вченого погашенням пам’ятної марки і конверта.

Урочистості  з цієї нагоди відкрив директор обласного краєзнавчого музею, член НТШ Степан Костюк. Його колеги по товариству мистецтвознавець Ігор Дуда і літератор Михайло Ониськів розповіли  про обставини трагічної загибелі К. Студинського.
Директор Кип’ячківської школи Наталія  Кунцевич згадала про те, що 1993 року у їх селі відкрили пам’ятник славетному ученому (скульптор І.Мулярчук). У реконструйованому парафіяльному будинку, де минули дитячі роки Кирила Студинського, обладнано музейну кімнату. Тернопільські дослідники Євген Дорош і Володимир Слюзар видали книжку «Кирило Студинський: документи, спогади, світлини», осередок Наукового товариства ім.Шевченка організував цікаву наукову конференцію.
Свято зберігають пам’ять про свого славетного родича внучаті племінники Кирила Студинського, Степан та Володимир Слюзарі. У їх виступах йшлося про нові відомості, про вшанування пам’яті славетного  вченого та нові дані про обставини його трагічної загибелі.
Автором пам’ятного конверта і поштової марки, присвячених К. Студинському,  став відомий львівський митець Андрій Пилюх. Він зазначив, що для нього було великою честю готувати філателістичний матеріал з нагоди ювілею видатного вченого.
Нехай же ці крилаті посланці летять по світу, сповіщаючи про видатного вченого і його любов до України!
 
Г.КОВАЛЬ
На фото: під час урочин у краєзнавчому музеї