Доброволець «Махно»: «Замість пільг і грошей дайте нам змогу прогнати ворога»

«Уперше я потрапив на передову в 2016 році. Це була шахта «Бутівка». Наші окопи і бліндажі були зовсім не підготовлені до боїв», – ділиться своїми спогадами боєць «Правого сектору» з позивним «Махно».
Народився Ярослав (справжнє ім’я добровольця) в Красилові на Хмельниччині. Варто зазначити, що це невелике містечко дало Україні багатьох героїв, серед яких – брати Роман і Сергій Білики («Зуб» і «Пломба»),  Юрій Гнатюк («Гуцул»). Останній прославився тим, що пробрався на позиції російських найманців і зняв їхній   прапор. Тим самим показав усім, що немає нічого неможливого. Якщо гуртом піти вперед, то можна звільнити Україну від окупантів. На початку війни «Махно» допомагав волонтерам збирати допомогу бійцям. Неодноразово їздив на Донбас. Проте 2016 рік повністю змінив його життя.
Під час першого бою у Ярослава від хвилювання тремтіли руки. Все тут відбувалося не так, як під час навчання на полігоні. Було страшно. А потім він побачив першого пораненого побратима. Боєць «Сирота» був у крові. Осколок зачепив голову. Хлопці зробили йому перев’язку, а він все кричав: «Відкрийте мені одне око. Я буду стріляти». Мужність цього бійця зміцнила дух Ярослава і знищила в ньому рештки нерішучості. І потяглися дні за днями, гриміли постійні обстріли, здійснювали укріплення розтрощених позицій. Він міг бігти через поле під «сєпарськими» кулями і нести побратимам набої, щоб вони продовжували стрільбу, а під час затишшя – приготувати смачний обід. Першим серйозним випробуванням вважає бій 9 травня 2016 року. Російські найманці зранку прийняли значну дозу алкоголю і почали слухати ностальгічні пісні: «Вставай, страна огромная». Мовляв, сьогодні день такий: «Діди воювали, а бабці допомагали». Тому потрібно показати «укропам», хто є хто. Вони стали на повний зріст і почали підходити до українських позицій, викрикуючи образливі слова. Їх було більше тридцяти. А наших хлопців – дев’ять: шість добровольців і три бійці ЗСУ. Підпустивши московських зайд ближче, українські воїни відкрили шквальний вогонь із кулемета, гранатомета, автоматів. Більшість окупантів одразу ж полягла на полі бою. Інші спробували втекти, але їм це не вдалося. Через значні втрати «сєпари» змушені були викликати місію ОБСЄ, щоб під її прикриттям забрати тіла вбитих і поранених.
Та вже через місяць войовничу ейфорію «Махна» замінив біль втрати. Ярослав із бійцями знявся з позицій і поїхав на базу. На їх місце прибула група інших «правосєків», які мали спецзавдання – виконати розвідку на окупованій території, щоб з’ясувати, чи можливо її захопити. 11 червня 2016 р. вони зібрались у шахті «Бутівка». Саме в цей момент російські військові обстріляли їх з артилерії 152 калібру. Загинули четверо добровольців, близько десяти було поранено. Серед полеглих – друг Ярослава, побратим «Гуцул». Це завдало «Махну» психічної травми. Він довго не міг отямитися. Трішки відпочивши і підлікувавшись, Ярослав спочатку потрапив до Авдіївки, потім до Мар’їнки. Там теж були важкі бої. Гинули хлопці, багато було поранених. Декого «Махно» виносив із позицій, щоб надати першу медичну допомогу.
Сьогодні Ярослав воює поблизу Донецького аеропорту. Тут теж з ним трапилася трагічна подія. Його вранці   на позиції змінив побратим, а через деякий час по рації передали, що мають – «трьохсотого». Сепаратисти відкрили вогонь, і той, хто змінив Ярослава, потрапив під нього. Хлопці принесли пораненого в приміщення, «Махно» тримав його голову. Військовий медик намагався врятувати життя хлопцеві. Проте, на жаль, боєць помер. Це знову вибило Ярослава з колії, але минув час, і він продовжив війну.
 – Шкода, але патріотизм, героїзм, які панували в 2014–2015 роках в українській армії, зникли, побільшало п’яниць-«аватарів». І це – вина не солдатів, а корумпованих командирів, чиновників, яким не потрібна боєздатна, сильна армія. Добровольцям також забороняють воювати. Їх утискають, намагаються вигнати з позицій. Хлопці, які не хочуть виконувати накази про перемир’я, не влаштовують командування. Солдатами, які отримують зарплатню, соціальні пільги, легше керувати, ніж тими, кому потрібні знищені бліндажі і мертві тіла сепаратистів. Замість пільг і грошей дайте нам змогу прогнати ворога, а достаток ми заробимо своїми руками, – підсумовує нашу розмову Ярослав.
Михайло Ухман