gazpostach

Живе у Кременці Людина…



Живе у нашому місті Людина: чуйна і добра, красива і жіночна, з великими небесно-блакитними очима та глибоким інтелектом. Живе із невичерпною наснагою та вірою в серці, силою волі та сталим почуттям гумору, яким можна лише позаздрити. Багато довгих років вона прикута до ліжка. Маю щастя називати її своєю подругою. Її ім’я – Олена Левчук – музикант за покликанням та християнка за переконанням. Знаю Оленку давно, чи не з першого класу, вона є старшою сестрою мого однокласника і тоді часто прибігала до нього в школі на перервах. Пам’ятаю її за шкільними заходами, за звітними концертами в музшколі. Але здружились ми вже значно пізніше. Об’єднали нас пошуки віри та, звісно, музично-поетична сутність.

Народилась Олена 24 квітня 1968 р. в Кременці, закінчила 4-ту школу, навчалась в Рівненському музучилищі, згодом стала студенткою Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. А далі музична освіта дозволила стати викладачем Рівненського інституту культури на кафедрі народних інструментів, згодом – викладачем фортепіано у педагогічному  коледжі в рідному Кременці. Молода, красива, розумна, дуже талановита…жити б  і радіти… Але доля готувала підступну новину – лікарі встановили невтішний діагноз – розсіяний склероз, який вибив молоду дівчину з колії та повсякденного ритму життя. Проте, Олена не з тих людей, що ламаються, втрачають контроль над собою. Вона ще довго їздила на роботу, до церкви. Але, врешті-решт, безжальна хвороба прикувала її додому, до інвалідного візочка, а згодом – ліжка. Уже близько двадцяти років ця мужня жінка бореться за кожен рух, за будь-яку зміну положення тіла. Але розум Господь подарував світлий, наділив здатністю вивчати різні  мови, писати вірші. А ще поселив велику любов у серці і віру в краще майбуття. Тому Оленка так любить свою матусю, сестричку, брата, які всіляко підтримують її, займається вихованням племінників, які часто приїжджають  із столиці на канікули до рідної домівки. Її двері радо відчинені для друзів, однокласників, колег по роботі та просто знайомих. Усі тягнуться в пошуках розуміння та розради, бо Олена вміє віднайти стежину до кожного серця, а теплі розмови з нею зігрівають душу. Не чула жодного разу, щоби вона скаржилась, свою долю приймає мужньо та смиренно. Життя – це поезія, інколи сумна та лірична.

Поки Олена мала можливість сидіти за комп’ютером, то вірші свої записувала самотужки. А як стало скрутніше – то це роблять її друзі, іноді я. Був час, коли інтелектуально обдарована жінка працювала над перекладами з російської мови на українську. Шкода, що не опубліковані. Вірші пише здебільшого упродовж півгодини, деякі – можуть «крутитися» в голові роками. В основному поезія Олени Левчук – теологічна. Але, як і кожній жінці, їй притаманні інтимні почуття, серце спалахує раптовим освідченням і довго світиться щастям. Пригадується, що ми з нею вели віршоване листування:  я надсилала їй свої поетинчі  рядки, а вона через інтернет у відповідь відправляла свої. Це було щось неймовірно: влучно, доречно, створено з любв’ю та гумором.

Сьогодні хочу познайомити вас із  поезією Олени Левчук, написаною серцем і душею, адже так мало є у світі людей, здатних тримати в своїй  голові цілий комп’ютер!  Прикладом може слугувати той факт, що вона пригадує дату місяця, дня і години всіх моїх нечастих (каюсь!) відвідин  її дому. А назви та зміст музичних творів, книг, кінофільмів, режисерів та музикантів – це ж як мала вікіпедія! І ще одне. Для людини, що споглядає на божий світ через призму свого вікна, ця стаття – як новий виток історії, як ковток чистого повітря, як надія на те, що, можливо, знайдеться той, хто зможе допомогти з публікацією збірочки. А віршів уже назбиралось чимало. Бог рясно благословив Олену до творчості. Давайте і ми не будемо байдужими… 

Наталія ЮР’ЄВА (КУЧЕР),  науковий співробітник музею Юліуша Словацького 

 

* * *

Чи стріну щастя ніжну мить?

Вона далеко і не вірю,

Що в полум’ї любов згорить.

Пройшли роки і юність мила

Забрала всю свою красу,

Але у пам’яті лишила

Тривожних радощів весну.

Вже сліз немає, бо втомилась

Ридати й плакати душа,

Вона неначе запізнилась,

Кохання вірне не знайшла.

Ти розбудив забуту мрію,

Що спала мирно десь на дні,

І запалив вогонь-надію

На ніжну зустріч вдалині.

* * *

 

Збудив мене цієї ночі,

Коли прийшов в той час з дощем,

Стривожені відкрила очі.

Стояв ти у руках з плащем.

Прийшов прощатися, я знаю,

Хоч залишитись так хотів.

– Йди з Богом, знов тебе благаю,

Заснути дай, не треба слів.

Не треба губи цілувати

Й казати, що твоя любов

Зуміє пісню заспівати

І зачарує мене знов.

Тобі я не повірю більше,

Пройшла блаженна щастя мить,

Все далі буде тільки гірше,

А моє серденько щемить…

* * *

Господь, я вдячна за турботу,

За милосердя і любов,

Що визволяєш із болота,

Ведеш до світла знов і знов.

За те, що милості потоки

Течуть рікою із небес,

Твоєї вірності уроки

Даруєш в вигляді чудес.

Своєю сильною рукою

Охороняєш від біди,

У Царство радості, спокою

Й надалі, Бог, мене веди.

Сміливо йтиму по дорозі,

Вузьким, невидимим шляхом,

Стоятиму у перемозі,

Що завойована Христом!

 

 

 








Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*