gazpostach

У Тернополі вшанували Покровительку міста



4 липня, в 2-гу неділю після П’ятидесятниці, в День всіх святих, в землі українській прославлених, у свято Чудотворної ікони Божої Матері Тернопільської, до кафедрального храму Різдва Христового м. Тернополя завітали гості з різних куточків України.

В цей святковий день Божественну Літургію очолив митрополит Львівський і Сокальський Димитрій у співслужінні архієпископа Чернівецького і Хотинського Германа, правлячого архієрея Тернопільсько-Бучацької єпархії архієпископа Тихона, єпископа Володимир-Волинського і Турійського Матфея, єпископа Запорізького і Мелітопольського Фотія та численного духовенства. Під час Літургії велика кількість дітей і дорослих приступила до Сповіді та Святого Причастя. Після відпусту владика Димитрій звернувся до присутніх зі словом проповіді. Архієпископ Тихон привітав усіх з величним святом і подякував за спільну святкову молитву. Особливі слова подяки владика Тихон висловив прибулим архіпастирям та, побажавши всещедрої допомоги Пресвятої Богородиці, подарував на пам’ять копії чудотворної ікони Матері Божої Тернопільської. Духовенство і віряни урочистою ходою пройшли навколо кафедрального храму і спільно піднесли молитви до Покровительки Тернополя Пресвятої Богородиці перед Її чудотворною іконою.

Чудотворна сила Тернопільської ікони Матері Божої

Ікона Тернопільської Матері Божої перебувала у віруючій міщанській родині Василя Маркевича, який жив поруч із церквою Воздвиження Чесного Хреста, що височіє над Тернопільським ставом. Це в його домі під час Великого посту 1730 р. образ Матері Божої «Одигітрія» (з грецької – «покровителька в дорозі») почав сльозоточити. Зворушені дивом Маркевичі сповістили про це священника. Незабаром отець і свідки підтвердили правдивість чуда.

До такого ж висновку дійшла й духовна комісія, і у спеціальному декреті вказувалося, що сльози на іконі Матері Божої не є природного походження. 15 липня 1730 р. образ проголосили чудотворним і встановили празник на День Святої Покрови Матері Божої (14 жовтня). Ікону з урочистою процесією перенесли до церкви Воздвиження Чесного Хреста. І тут Богородиця продовжувала плакати. В храмі над ставом ікона зберігалася аж до Першої світової війни, в роки військової розрухи її задля безпеки перенесли з тодішньої околиці до центру – в парафіяльну церкву Різдва Христового. Після війни священник цього храму отець Володимир Громницький, повернувшись із російського полону, прикрасив ікону Богородиці срібною ризою.

Під час німецько-радянської війни, у квітні 1944-го р., після тривалих боїв за Тернопіль, коли фактично весь центр міста був зруйнований, а будівлі біля церкви Різдва Христового перетворилися на суцільні руїни,  храм залишився неушкодженим. Священники та старші за віком тернополяни вірили, що саме Тернопільська чудотворна ікона врятувала від руйнувань окрасу і святиню міста – старовинну церкву, в котрій зберігалася.

А навесні 1987 р. дві жінки, які молилися в храмі, були вражені побаченим: Матір Божа з дитиною Ісусом на руках на якусь мить зійшла з ікони та подивилася їм у вічі…

У наші часи до чудотворного образу Матері Божої звертаються серця віруючих. За посередництвом образу здійснюються чудесні зцілення, підтвердження чому — численні дари вдячності: вилиті зі срібла символи оздоровлення душі й тіла (мініатюрні серця, руки, ноги тощо).

Біля ікони люди залишають хустки, футболки та шарфи, бо вірять, що згодом, одягнувши ці речі, зціляться. У церкві одяг, вважають вони, має пробути щонайменше тиждень.








Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*