У «Голосі країни» – Ярина Гребеньовська з Бучача

Новий сезон вокального телешоу «Голос країни» на 1+1 став топовим для бучачан, адже у ньому бере участь наша землячка Ярина Гребеньовська. Тримаємо кулачки за нашу талановиту вокалістку і віримо, що побачимо її у фіналі «Голосу країни». А тим часом ми попросили Ярину відповісти на кілька запитань.
– Ярино, з нетерпінням очікуємо вашого виступу на сліпих прослуховуваннях і бажаємо перемоги на кожному етапі конкурсу. Поділіться своїми першими враженнями.
– Приємно дуже, дякую, що вірите в мене. Сподіваюсь, що дійду далеко, але як буде далі – ніхто не знає. Намагаюсь не поринати у мрії повністю, залишаюсь трохи в реаліях, щоб не дуже сумувати, якщо щось не вдасться. Відверто кажучи, ступала через той поріг не дуже впевнено, бо спочатку скептично ставилася до шоу. Хоча згодом думка змінилася. Не було бажання потрапити до когось конкретно. Всі чотири тренери – професіонали. Щодо учасників… Уявіть: ви живете музикою, співом і потрапляєте в таке ж оточення. Час зупиняється і вам хочеться залишитися тут назавжди. Без вигадок! Ніякої конкуренції, тільки співпереживання, підтримка, поради. Навіть допомогла кільком учасникам шоу, маючи досвід викладання.
– Пісню, з якою прийшли на шоу, обирали самі? Загалом які ваші музичні вподобання, у яких жанрах почуваєтеся комфортніше? І як усе починалося для вас у музиці?
– Композиція на сліпих прослуховуваннях – це суто мій вибір. Віддаю перевагу таким стилям, як soul, R&B, funk, jazz. З музикою «на ти» з дитинства, бо вся родина творча, нікуди було подітись, та й не хотілось. Зрозуміло, що різноманітні конкурси, фестивалі, постійне перебування в музичній атмосфері сприяли формуванню мене як людини, яка без музики бути не може. Закінчивши університет культури у Рівному за спеціальністю режисер та актор, мала вибір, куди рухатись далі. Переїхала в Тернопіль і, попрацювавши трохи за фахом, продовжила співати більш професійно в кількох кавер-бендах. Паралельно цікавилась вокалом, копіювала складні вокальні партії.
– Знаємо, що свого часу ви жили й працювали в Китаї. Розкажіть про цей період і досвід, якого набули.
– Було таке… У 2015 році ми виїхали до Китаю на музичний контракт з бендом, у складі якого був барабанщиком і мій чоловік Володимир Костик. Взагалі я не думала про виїзд, не планувала, але команда чоловіка шукала вокалістку. Після довгих вагань залишила все і поїхала з ними.
Розповідь про Китай не вкласти у кілька рядків. Насамперед, це – зовсім інший світ, інша ментальність, дивні звички, про мову взагалі мовчу. До нас там дуже добре ставилися. Ми грали в ресторанчику м. Лешань (провінція Сичуань), де китайці приходили відвести душу і подивитись на не таких, як вони. Спочатку потрапили в місто, де мало хто спілкувався англійською. Тому перекладачі завжди були у руках, і посмішки – без них нікуди. Часто до нас просто підходили і дивились на колір шкіри, форму очей. Ми нормально це сприймали, бо хоч не так відверто, але розглядали їх також. У більших містах з англійською мовою та іноземцями було краще, і ми почувалися вільніше. Зранку, якщо не було репетицій, сідали з чоловіком на електробайк і рушали дивувати китайців та пізнавати нове. Ой… багаті диковинками їхні ринки, домівки, спосіб пересування, прогулянки з дітьми… Все зовсім не як у нас. Сонце, яке нібито є, і його немає… На кожному кроці шао-као (швидкий перекус), ми їх називали шашличками зі всього, що можна було придумати… І такий розмірений спосіб життя, зовсім інша філософія. Повернулись з Китаю у 2018 році з донькою Еллою, якій на той час було 10 місяців. Так, вона народилась у Китаї, в місті Яньчень.
– Сьогодні проживаєте у Києві. Чим займаєтеся? Чи змінила вас столиця?
– Викладаю вокал, ораторське мистецтво, прописую бек-вокал для виконавців, виховую Еллу. Зміни відбуваються в мені постійно, як і в кожному з нас, новий досвід – нові ми. А вже в який бік та зміна відбувається – судити не мені. Головне, щоб могла дати щось корисне людям.
– Ви з творчої родини, де кожен – яскрава особистість. А донечка ваша вже виявляє якісь таланти?
– О, ви ж бачили ту білявку! Мабуть, усі батьки кажуть, що їхні діти – найкращі! Елла вже співає, в 3 роки доволі добре інтонує, має хорошу пам’ять, театр за нею плаче, і з хореографією склалось. Не знаю, чи буде вміти рахувати, бо того її не навчу, сама не вмію. Головне – відчувати, що їй потрібно, і не перешкоджати. Далі буде видно. Як кажуть, тримаю руку на пульсі.
– Як проводите час, коли буваєте вдома у батьків?
– Найчастіше, звісно, приїжджаємо на свята. Паска, Різдво – мусимо бути разом. А збираємось – і така сила відчувається! Найпрекрасніша атмосфера – коли можемо зупинити час, спільно співаючи, колядуючи. Чи, буває, виконуємо щойно придумані академічні твори. Пробачте, дорогі сусіди, інакше не можемо. Хіба що намагатимемось тихіше і менше вібрації використовувати, хоча це так важко, коли душа співає!
Оксана ЧОРНІЙ