Столицею України був... Тернопіль

25.03.2019

Тернопільщина, Історія, Новини, Суспільство

Народному Руху України – 30

У ніч з 24 на 25 березня 1989 р. у Тернополі було створено першу обласну організацію Народного Руху України. Вона відіграла значну роль у здобутті незалежності України й утвердженні її державності на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.
Про цю подію вже написано багато. Але я, її свідок і учасник, хочу розповісти про деякі деталі. Проект програми Народного Руху України, який писали вчені Інституту літератури імені Т. Шевченка АН УРСР В. Дончик і В. Брюховецький разом із письменниками І. Драчем, Д. Павличком, В. Яворівським, з’явився в «Літературний Україні» 16 лютого 1989 р.
Ми вирішили негайно її обговорити на зібранні трудових колективів заводів, фабрик, навчальних закладів. Представники тернопільської інтелігенції зібралися у приміщенні Спілки письменників 24 березня 1989 р. Зійшлося чимало патріотично налаштованих тернополян. Збори розпочалися о 19 годині і тривали до першої години ночі 25 березня. Вони увійшли в історію не тільки Тернополя, а й всієї України.
А перед тим організатори зборів – Г.М. Петрук-Попик, М. Левицький, М. Куземко, Л. Крупа – обговорили хід майбутнього зібрання. Зійшлися на тому, що головною темою має бути не тільки обговорення проекту програми НРУ, а й створення обласної організації НРУ. Запропонували Г.М. Петруку-Попику стати головою. Однак він не погодився, мотивуючи тим, що є головою обласної організації СПУ, а також членом КПРС.
Наш вибір впав на М.Левицького, який теж не відразу погодився. А згодом сказав: «А може, я народився для того, щоб очолити Народний Рух на Тернопільщині».
Так було схвалено створення Тернопільської обласної організації НРУ, а також рішення про обрання ради у кількості 15 чоловік: Левицький М.В. (голова), Пушкар І.П. (заступник голови), Куземко М.В. (відповідальний секретар), Петрук-Попик Г.М.,5. Шевченко О.В., Субчак А.М., Дундій П.Н., Квасновський В.П., Кушнірик Б.Є.,
Бастюк Б.І., Ткачик Б.І., Колінець В.В., П’ясецький Д.І., Горохівський Л.Ф., Гірич М.Л.
М.Левицький тоді зауважив: «Я недаремно вчився боксу, готовий до боротьби. Чує моє серце, що ми врятуємо світ». Сказав правду, бо саме завдяки Руху ми здобули незалежність.
Невдовзі у ще комуністичному Тернополі почалися репресії проти рухівців. Г.М. Петрука-Попика обком виключив з членів КПРС. Після цього він підійшов до пам’ятника Т.Г.Шевченкові, вклякнув і висповідався, сказавши: «Прости мене, Великий Кобзарю, що я 25 років носив цього дідька за пазухою» (малося на увазі партійний квиток).
Нас, членів Крайової Ради НРУ, почали викликати в міліцію, прокуратуру, КДБ через те, що проводили мітинги, акції перед обкомом КПУ, організовували панахиди на могилах Січових стрільців, жертв сталінських репресій, закликали до реабілітації УГКЦ.
Тиск був надзвичайно сильним. Навіть два члени ради обласної організації НРУ Д.П’ясецький і М.Гірич змушені були вийти з неї. Про тиск, який тоді чинили на мене, не буду розповідати. Скажу лише: коли ми, організатори Руху, УГС, після освячення на Микулинецькому цвинтарі 30 липня 1989 р. могил Січових стрільців і жертв сталінських репресій великою колоною підійшли до обласного управління міліції, щоб визволити священиків, які брали участь в цьому освяченні, до нас разом із начальником обласного МВС вийшов заступник міністра внутрішніх справ УРСР Бєрдов. Він кожному з організаторів пікетування ставив запитання.
Коли почув, що я працюю викладачем у педагогічному інституті, здивувався: «А какого черта тебя там до сих пор держат?» Я ж заявив, що своїми діями не порушую Конституцію ні СРСР, ні УРСР. Наш пікет закінчився тим, що священиків й інших організаторів панахиди відпустили.
Ми провели у ті роки багато акцій і в нашій області, і в Україні. Зокрема, були одними з організаторів Ланцюга Злуки 22 січня 1990 р., походу до обкому зі Співочого поля з пов’язками на ротах з написом «Гласність» (за підрахунками міліції, взяло участь 110 тисяч людей). Долучилися до відзначення 500-річчя Запорізької Січі на Хортиці у липні-серпні 1990 р. Організовували поїздки людей до Києва для пікетування ВР, збирали матеріальну допомогу страйкуючим донецьким шахтарям.
Під час підготовки до Установчого з’їзду НРУ чотири рухівці з нашої області увійшли до складу оргкомітету – Г.М. Левицький, Г.М. Петрук-Попик, М. Куземко і я. На з’їзді нас, а також А. Зарудного обрали членами Великої ради НРУ.
Чималу роботу провела Крайова організація НРУ в організації виборів 1990 р., у перейменуванні вулиць у Тернополі, демонтажі пам’ятників Леніну та іншим ідолам комуністичного режиму.
В нашій області до Верховної Ради було обрано 8 з 10 кандидатів-рухівців. Спочатку ми домагалися прийняття Декларації про державний суверенітет, а потім – Акта проголошення незалежності України.
Наша Крайова організація НРУ дуже багато зробила для успішного проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Ми проводили агітацію в найбільш русифікованих областях, у тому числі й у Криму. У Всеукраїнському рухівському штабі, який очолював наш земляк В. Турецький, з 31 члена 29 були тернополянами. Результати референдуму: 90,3% жителів України проголосували «за» і навіть 54% кримчан теж сказали «так» незалежності України.
Підсумовуючи результати референдуму 2 грудня 1991 р., І.Драч у Великому залі Будинку кіно у Києві сказав: «Шановні пані і панове, якщо ви думаєте, що столицею України є Київ, то помиляєтеся. Столицею України є Тернопіль». Зал після таких його слів довго аплодував.