“Через 100 років, наприклад, у 2122 році ми всі будемо під землею зі своїми родичами та друзями. Інші люди будуть жити в наших домівках. Вони навіть не згадають нас. Чи багато з нас думають про батька свого діда? Ми станемо частинкою історії в пам’яті наших поколінь, поки люди не забудуть наші імена та форми. В той час ми усвідомимо, наскільки помилковою була мрія отримати все.
Ми б попросили ще одне життя, щоб витратити його на добрі справи, але буде надто пізно. Сьогодні ми маємо можливість робити добро для себе та інших, єдине, що залишиться назавжди, – це наші справи в цьому житті. У нас ще є час робити добрі справи, поки не пізно”, – написав на власній сторінці у Фейсбуці настоятель храму у селі Шушківці, що на Лановеччині, отець Олексій Філюк.
Священник вже роками не словом, а ділом доводить істину цих слів. За що б не взявся отець Олексій все у нього виходить легко, з гумором, а головне – з добром в душі і Богом в серці.
І цього разу священник започаткував благе діло – допомагає переселенцям, людям, котрі від ворожих обстрілів, ризик втратити найцінніше – життя, втекли в наш край. Поки господині готують гостинці для людей, волонтери збирають необхідну допомогу, Олексій Філюк разом із синами та небайдужими людьми облагороджує закинуті старі хати в селі.
“Цим хатам вже поза 100 років. Тут ніхто роками не жив. Робимо все можливе, щоб тут людям жилось затишно, щоб відчули тепло і добро, з якими ми їх приймаємо”, – сказав отець.
Люди облагороджують подвір’я, викорчовують усі зарослі, лагодять огорожі, мастять вапном стіни… Старі хати отримують нове життя, нове дихання. В деяких уже оселилися приїжджі з регіонів, де тривають важкі бої. Люди щиро дякують місцевим волонтерам за роботу.
Станом на сьогодні вже вдалося вдихнути нове життя у більше десяти закинутих хат. Отець Олексій на цьому не зупиняється. Він разом із односельцями допомагає переселенцям, кому пральну машину принесе, кому ковдру, щоб в ноги було тепло, кому з харчами допоможе. Беруть приклад з батька і сини Віктор та Сергій. Хлопці намагаються у всьому наслідувати тата і теж ніколи не сидять без діла.
“У кожного свій фронт”, – каже отець Олексій Філюк.
Зоряна ДЕРКАЧ
