Повернулись “на щиті”: Тернопільщина прощається з вірними синами України

Мамо, не плач. Я повернуся весною…

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин-Корабель

Воював на різних напрямках фронту

27 лютого жителі Великоберезовицької та Тернопільської громад віддали останню шану військовослужбовцю стрільцю номер обслуги 1-го механізованого батальйону, 24-ї ОМБР імені Короля Данила військової частини А****, мешканцю селища Велика Березовиця Василю Ярославовичу ФІАЛЦІ (13. 01. 1975 р. н.), який загинув 3 лютого під час ворожого мінометного обстрілу поблизу Оріхово-Василівки Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Василь народився у Тернополі. Від 2011 р. разом із сім’єю проживав у селищі Велика Березовиця. У 2022 р. пішов захищати Батьківщину. Воював на різних напрямках фронту – Бахмут, Торецьк, Констянтинівка, Часів Яр… Його друзі згадують що він був добрим, життєрадісним, щирим, працелюбним…

Захисник залишив у вічному смутку дружину Тамару, двох синів – Максима та Матвія …

Поховали воїна у Великій Березовиці.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна шана і пам’ять Герою!..

Поховали у перший день весни

1 березня жителі Лановецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Вербовець Олександра Миколайовича БОСАКА (1. 05. 1988 р. н.), серце якого перестало битися 16 лютого на Полтавщині.

Світлої пам’яті Олександр із захищав Батьківщину від 2024 року. Брав участь у бойових діях на Покровському напрямку, де отримав поранення.

Немає нічого страшнішого для матері, ніж втратити свою дитину, сина, якого вона носила під серцем, виростила з любов’ю та турботою, вчила добру та справедливості, любові до рідної землі, яку він захищав до останнього подиху.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо  матері Любі, рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Поховали у рідному селі

1 березня жителі Микулинецької громади віддали останню шану військовослужбовцю 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, молодшому сержанту, мешканцю села Тютьків, що на Теребовлянщині Віталію Володимировичу СИПЕНЮ (16. 02. 1981 р. н.), який загинув 26 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олександрівка Охтирського району Сумської області.

Парастас відбувся 28 лютого в Домі печалі м. Тернопіль. Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо дружині, батькам, брату та усім рідним та близьким…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

«Сину, як жити тепер без тебе!?»

2 березня жителі Великогаївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця штурмового спеціалізованого відділення батальйону «Шквал», мешканця с. Прошова Олександра Михайловича СКОЧЕЛЯСА (29. 03. 2001 р. н.), який загинув 25 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області.

Світлої пам’яті Олександр у 2019 р. закінчив Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну. Був щирим, відповідальним і доброзичливим…

Гірко плакала родина за хлопцем, якому ще жити і жити. «Сину, як жити тепер без тебе!?» – голосила мати Сашка над домовиною сина.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо батькам Михайлу та Руслані, брату Віталію та усій великій родині та близьким.

Вічна і світла пам’ять Герою!..

Його життя було виповнено працею

2 березня жителі Підволочиської громади віддали останню шану військовослужбовцю, молодшому сержанту 105-ї бригади ТРО, мешканцю селища Підволочиськ Андрію Анатолійовичу КРУЛИКУ (1974 р. н.), серце якого зупинилося 26 лютого під час евакуації до медичного закладу у Харківській області.

Світлої пам’яті Андрій змалку знав, що таке відповідальність. Батько пішов із життя у 50 років, тож його життя було виповнене працею. Перед мобілізацією він працював у Підволочиському УЖКГ, а коли настав час, взяв до рук зброю, щоб боронити Україну. Воював на Харківському напрямку, під Курською областю. Та жорстока хвороба обірвала його життя…

Його не вистачатиме люблячій матері, дружині, двом донечкам, які не почують більше батьківських порад, сестрі, онукам, які не побачать свого дідуся…

Поховали захисника у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким мужнього воїна…

Вічна пам’ять та шана Герою!..

І плакало небо сніжинками і дощем… 

3 березня жителі Козівської громади віддали останню шану військовослужбовцю, радіомінеру відділення керованого мінування інженерно-саперного взводу військової частини А****, мешканцю села Вибудів Дмитру Якубовичу ДРОЗДОВСЬКОМУ (6. 11. 1969 р. н.), який загинув 11 липня минулого року внаслідок ворожого артобстрілу поблизу населеного пункту Переїзне Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Дмитро з липня 2024 р. вважався зниклим безвісти, рідні жили надією, але…

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо батькам, дружині, синові і доньці, рідним і близьким мужнього воїна…

Вічна пам’ять, слава та шана Герою!..

Навіки 22…

Яка сумна моя весна…

Мені назавжди двадцять два.

Пробачте, що себе я не зберіг –

Я все зробив для вас, що зміг.

Я знаю, будете в сльозах,

Та я вже в синіх небесах.

Ось так прийшов на свій порі –

Я все зробив для вас, що зміг.

Моє село, мої Гаї –

Хай вам співають солов’ї.

За рідний край я впав, поліг –

Я все зробив для вас, що зміг.

Мій тату, мамо, в серці жаль,

Та я лечу у синю даль.

Як не раз весна прийде –

Згадайте всі, прошу, мене.

о. Петро Половко

3 березня жителі Великогаївської громади провели в останню життєву дорогу військовослужбовця, старшого солдата, мешканця с. Великі Гаї Бориса Сергійовича МАЦЬКІВА (14. 05. 2002 р. н.), який загинув 26 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Лікарське на Сумщині.

Світлої пам’яті Борис поповнив лави ЗСУ у грудні 2022 року, воював на Донеччині.

Отець-капелан Василь Корендій у соцмережі написав: «…Я хочу у вічний вінок слави захисника, Героя України Бориса Мацьківа, покласти духовні квіти для його прослави… Ми є сусіди і родина. Борисик, так лагідно його називали усі рідні та сусіди. Він був доволі щирою дитиною: завжди вдумливий, все передумував як і що відповісти… Пригадую такий епізод його дитинства: приходить до мене Борисик із своїм молочком в плящині, заходить до хати, лягає на ліжку і каже до мене: «Розказуй, дядьку Василю, мені казочку… Я завжди любив піджартовувати з Борисика, але завжди чув від нього влучні та продумані відповіді… Скільки я радів та тішився його влучним відповідя та фразами, які ми, як родина, переповідаємо донині… Пригадую епізод, що коли у 2014 р. розпочалась війна з рашистами, Борисик дуже переживав, що війна закінчиться, а він так й не зможе захистити Україну… Борисику, ти ЗАХИСТИВ УКРАЇНУ!!! Колись ти мене просив розказати тобі казку… я нині тебе прошу: розкажи мені про Бога, про Небо і Ангелів, яких Ти споглядаєш…».

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо батькам Сергію і Любі, дідусеві й бабусі Борису і Марії, сестрі Наталії та усій великій родині, близьким, друзям…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Козова пам’ятатиме його вродливим, щирим і доброзичливим

4 березня жителі Козівської громади провели в останню життєву дорогу військовослужбовця, мешканця селища Козова Івана Володимировича ЦАПКА (1992 р. н.), який загинув 25 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Краматорськ Донецької області.

На сторінці Козівського ліцею №2 у соцмережі написали: «Вчителі та випускники ще добре пам’ятають Івана, випускника 2009 року… Такого вродливого, високого і стрункого, серйозного, розважливого і мовчазного… Іван повернувся із-за кордону, свідомо зробив вибір захищати рідну землю… Співчуваємо батькам, сестрі Юлі, родині…».

Про світлої пам’яті Івана згадують, що він завжди був позитивно налаштований, щирим, доброзичливим… Микола Гладчук у соцмережі написав: «…Знаючи Івана із школи, та університету можу точно сказати, що він був веселою людиною і бачив в усьому позитив».

Поховали воїна у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям і побратимам захиснка…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Герої не вмирають!