У передріздвяний час ми живемо в очікуванні дива. Здається, ось-ось і з нами трапиться щось неймовірне. Однак сірі будні, невпевненість у завтрашньому дні дещо псують цю дитячу наївність. «Якою б доля не була – життя прекрасне!» – переконує священнослужитель Олексій Філюк, коли чує негативні думки чи скарги. Чоловік переконаний, що від життя потрібно брати все і радіти кожному дню, кожній хвилині. Навчає цьому і своїх парафіян. Зізнаюся, після знайомства з ним я почала дивитися на світ по-іншому.
Олексій Філюк – житель села Шушківці, що на Лановеччині. Завжди усміхнений, люб’язний, жартівливий. Здається, у житті цієї людини ніколи не було жодних проблем.
«Жили ми бідно. Батьки важко працювали. Я намагався допомогти, чим міг. Так Бог дав, що змалку мріяв стати священиком», – поділився о. Олексій.
Тож коли діти в садочку гралися, уявляючи себе космонавтами, міліціонерами, Олексій «вінчав». Його вже тоді жартома називали «Батюшка».
Після закінчення семінарії повернувся у рідні Шушківці, став настоятелем сільської церкви. Сьогодні пригадує, що було дуже нелегко. Потрібно було в храмі зробити дуже багато, згуртувати людей. До того ж на той час у церкві не було дяка, тому довелося виконувати і його функції.
У отця Олексія – дивовижний голос. Свого часу він навіть брав участь у фестивалі «Червона рута». Більше того, посів там перше місце. Однак відмовився виступити у гала-концерті, котрий припав на перший тиждень посту. Потрібно було робити вибір: ставати священнослужителем чи співаком. Та отець твердо знав, що його місія – служити Всевишньому.
«Мені і без того концертів не бракує, – жартує. – У 2014 році я ще й очолив клуб. Там збиралися сільські жителі, щоб поспівати, культурно провести час».
А ще священик намагається різними способами відволікти людей від сірої буденності. До прикладу, влітку він влаштовує кінопокази просто неба. На них, до слова, збираються не тільки односельчани, а й приїжджають люди зі всього району. Якось на один із таких кінопереглядів приїхали журналісти з телеканалу «1+1». Так про священнослужителя і шушківчан дізналася вся країна. Згодом отець Олексій брав участь у телешоу «Сюрприз, сюрприз!» на телеканалі «СТБ», де відома телеведуча Марія Єфросиніна подарувала професійний екран, потужні колонки й п’ятсот афіш. Тож кіно просто неба для шушківчан та гостей стало ще кращим.
Узимку священик чіпляє до свого буса сани і катає селом усіх бажаючих. У Шушківцях дуже гарно святкують День зими, ініціатором свята є знову ж таки о. Олексій. Цього дня усі співають, веселяться, ліплять сніговиків, фотографуються в облаштованих селфі-зонах, катаються на санках, а дбайливий священик пригощає усіх смачними гарячими напоями.
Отець Олексій переконаний, що підлітки потребують особливої уваги, терпіння, підтримки. Він часто спілкується зі школярами. Під час відвертої розмови, на прикладі різних притч, школярі знаходять відповіді на чимало запитань.
А ще минулого року у житті отця Олексія трапилася дуже важлива подія. У нього з’явився син Віктор. Так склалося, що о. Олексій проживає сам, тож дуже мріяв, що в його оселі залунає дитячий сміх.
«Зізнаюся, я виношував цю ідею п’ять років. Молився, просив у Бога помочі. А ще й готувався. Відвідував спеціальні тренінги, семінари, спілкувався з психологами. Розумів, що взяти у свій дім сироту – то дуже велика відповідальність, адже дитина отримала велику душевну травму», – розповів отець.
І якось він таки наважився. Зайшов у Бережанський інтернат, де його добре знали. Подивився на дітей й одразу упізнав свого сина. Хлопчика Віктора. Ну як хлопчика… 15-річного парубка. З перших хвилин їхньої розмови між ними виник духовний зв’язок.
Отець Олексій розповів, що у Віктора померла мати. Старші брати і сестра не заперечували, щоб священик взяв хлопця під опіку. Так, уже рік Вітя живе у домі отця Олексія. Почувається дуже щасливо. Вони разом готують їсти, пораються по господарству, багато спілкуються. А ще Вітя з радістю разом із батьком ходить до церкви, прислуговує, читає Апостола.
«Повірте, щоб стати щасливим, потрібно цього захотіти. Віддатися на милість Господню. Так, можливо, комусь легше ходити похмурим, сумним і скаржитися на всіх і все. Однак, як на мене, варто цінувати усе довкола: рідних, усмішки дітей, світанки і заходи сонця, рідну землю, мову, пісню… Адже Бог подарував нам з вами найдорожче – життя, і ми маємо бути вдячні та неодмінно щасливі. Пам’ятайте, якою б доля не була – життя прекрасне!»
Зоряна ДЕРКАЧ
Leave a Reply